Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

Жінка двічі моргнула.

— Чому…— запинаючись, пробелькотала вона. — Чому…

— Тому що вони були коханцями, фру Албу.

— Ні, я питаю, чому ви мені все це розповідаєте? Хто дав вам право?

Харрі уже відкрив рот, збираючись відповісти. Він хотів було сказати, що, як йому здається, їй слід знати правду, тому що колись вона однаково випливе назовні, і тому подібне. Але замість цього він мовчки застиг, дивлячись на неї. Адже вона-то чудово розуміла, чому він усе це розповідає, а сам він, виходить, і не здогадувався — аж до цієї миті. Він ніяково закашлявся.

— Право на що, люба?

Харрі побачив Арне Албу, що спускався сходами. Лоб його блищав від поту, а розв’язана краватка-метелик бовталася на шиї між полами розстебнутого смокінга. Харрі почув, як нагорі у вітальні Девід Боуї намагається запевнити, буцім «This is not America»[27].

— Tc-c, Арне, діти прокинуться, — сказала Вігдіс, не зводячи з Харрі благального погляду.

— Е-е, та їх, мабуть, атомною бомбою не розбудиш, — мовив спроквола чоловік.

— Здається, саме це Холе зараз і зробив, — тихо зауважила фру Албу. — Мабуть, із розрахунку на максимальний збиток.

Харрі зустрівся з нею поглядом.

— Що ж, — оскірився Арне Албу, обіймаючи дружину за плечі. — А мене з собою пограти не візьмете? — Посмішка була лукавою і в той же час відкритою, майже безневинною. У ній бриніла безтурботна радість хлопчиська, що без дозволу взяв покататися батьківський автомобіль.

— Жалкую, — сказав Харрі. — Але гру закінчено. У нас є всі необхідні докази. А зараз наш експерт із комп’ютерів якраз обчислює адресу, з якої ви посилали повідомлення.

— Що це він верзе? — розсміявся Албу. — Які докази? Які повідомлення?

Харрі подивився на нього:

— Той знімок, який опинився біля неї в туфлі, Анна взяла з фотоальбому, коли ви з нею були у вашому заміському будинку в Ларколлені кілька тижнів тому.

— Декілька тижнів? — перепитала Вігдіс, оглядаючись на чоловіка.

— Він це зрозумів, коли я показав йому фотографію, — сказав Харрі. — Вчора він з’їздив у Ларколлен і вклеїв до альбому копію.

Арне Албу скривився, втім не перестаючи посміхатись:

Ви що, констеблю, хильнули зайвого?

— Не треба було говорити їй, що вона помре, — продовжував Харрі, відчуваючи, що ось-ось втратить над собою контроль. — Або вже потім не спускати з неї очей. їй удалося покласти фото в туфлю. Саме це, Албу, тебе і погубило.

Харрі почув, як фру Албу важко зітхнула.

— Ах, туфлі, туфлі, туфлі, всюди оці туфлі, — придуркувато проспівав Албу, ласкаво лоскочучи потилицю дружині. — Знаєте, чому у норвежців не йде бізнес за кордоном? Вони забувають про туфлі. До костюмів од Прада за п’ятнадцять тисяч вони взувають туфлі, куплені на розпродажу в «Скорінген». Зарубіжним партнерам це здається підозрілим. — Албу вказав униз на свої черевики. — Ось, дивіться. Італійські, ручна робота. Вісімнадцять тисяч крон. І це зовсім не дорого, коли йдеться про те, щоб завоювати довіру.

— Лише одного ніяк не збагну, — сказав Харрі. — Навіщо тобі неодмінно треба було дати мені зрозуміти, що ти взагалі існуєш? Що це, ревнощі, чи що?

Арне, сміючись, похитав головою; дружина тим часом вивільнялася з його обіймів.

— Може, прийняв мене за її нового коханця? — вів далі Харрі. — Порахував, що я не зважуся копатись у справі, в якій, того і дивися, сам виявлюся замішаним, і тому Можна зі мною пограти, подратувати, змусити лізти на стіну? Так, чи що? Відповідай!

— Арне, повертайся! Зараз Крістіан говоритиме! — Нагорі на сходах з’явився, тиняючись, пан із келихом в одній руці й сигарою в іншій.

— Починайте без мене, — сказав Арне. — Спочатку я проведу цього люб’язного пана.

Чоловік із келихом спохмурнів:

— Що, якісь проблеми?

— Та ні, Томасе, з чого ти взяв? — поквапилася розрядити обстановку Вігдіс. — Ми зараз, іди до всіх.

Знизавши плечима, пан зник.

— Мене вражає ще дещо, — зауважив Харрі. — Твоє нахабство. Навіть після того, як я показав тобі фотографію, ти продовжував присилати свої мейли.

— Вибач, констеблю, якщо я повторююся, — процідив Албу. — Але все-таки поясни, що саме ти маєш на увазі, коли твердиш про якісь… мейли, чи що?

— Будь ласка. Бачиш, багато хто вважає, що можна посилати мейли абсолютно анонімно, якщо використовувати сервер, де не обов’язково реєструватися під власним ім’ям. Але це не так. Мій друг хакер пояснив мені, що всі — абсолютно всі — дії в Мережі залишають своєрідний електронний слід, який може привести — а в нашому випадку обов’язково приведе — до того комп’ютера, з якого їх послано. Потрібно тільки вміти шукати. — Харрі потягнув із внутрішньої кишені пачку сигарет.

— Будь ласка, не… — почала було Вігдіс, але раптом замовкла.

— Скажіть, пане Албу, — Харрі закурив, — де ви були у вівторок минулого тижня між одинадцятою та годиною ночі?

Арне і Вігдіс Албу перезирнулися.

— Можемо з’ясувати все або тут> або в Управлінні поліції — вам вибирати, — запропонував Харрі.

— Він був удома, — сказала Вігдіс.

— Що ж, ви мою пропозицію чули. — Харрі випустив дим через ніс. Він розумів, що переграє, проте шляху назад не було — не можна блефувати наполовину. — Ми мргли прояснити все на місці. Тепер, мабуть, доведеться їхати до Управління. Мені самому оголосити гостям, що свято закінчено?

Вігдіс закусила нижню губу.

— Але я ж сказала, що він… — Тепер вона вже не здавалася чарівною.

— Усе гаразд, Вігдіс, — сказав Албу, заспокійливо поплескавши її по плечу. — Піди займися гостями, а я провожу Холе до воріт.

Вийшовши на вулицю, Харрі відчув нерухомість нічного повітря. Проте варто було підвести голову, як стала очевидною оманливість цього затишшя: дув сильний вітер, що час від часу наганяв на місячний диск квапливі хмари. Вони поволі попрямували до воріт.

— Навіщо це треба було робити тут? — запитав Албу.

— Ти сам напросився.

Албу кивнув:

— Так, напевно. Але навіщо тобі знадобилося, щоб вона про все дізналася саме так?

Харрі знизав плечима:

— А як би ти хотів, щоб вона дізналася?

Музика стихла; у будинку з регулярними проміжками лунали вибухи сміху. Схоже, Крістіан сьогодні