Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

але вони цього не знають. Тому слугують інструментами для зловживання капіталістів, навіть не здогадуючись про це. Однак є один пункт, що мав би викликати підозри робітників, які залучаються до страйку. Якщо страйк не зможе вирішити проблему самостійно, незалежно від то­го, що пропонує кожна сторона, це майже точне підтвердження того, що існує третя сторона, зацікавлена в продовженні страйку. Такий прихований вплив не хоче врегулювання на будь-яких умовах. Якщо такий протест виграють страйкарі, чи поліпшиться доля рядового ро­бітника? Чи отримають працівники після потрапляння підприємства в руки сторонніх спекулянтів кращі умови або зарплату?

Існує третій тип страйку — викликаний фінансовими інтересами з метою організувати кепську репутацію працівникам. Американський робітник завжди мав репутацію розважливого. Він не дозволяв собі дослухатися до кожного крикуна, який обіцяв створити «золотий вік» із повітря. Він мав свій власний розум і користу­вався ним. Він завжди визнавав фундаментальну правду про те, що відсутність причини ніколи не замінити проявом насильства. На цьому шляху американський робітник здо­був певний престиж серед своїх колег та й у всьо­му світі. Громадська думка схильна поважати його думки та бажання. Але, здається, хтось докладає неабияких зусиль для того, щоб накласти на американського робітника більшовицьку пляму шляхом підбурюванням його до та­ких неможливих поглядів і таких абсолютно нечуваних дій, які можуть змінити суспільні настрої з поваги до критики.

Але саме уникнення страйків, однак, не сприяє розвитку галузі. Ми можемо сказати робітнику: «Ви маєте претензії, але страйк не є вирішенням проблеми, він лише погіршує ситуацію незалежно від того, виграєте ви чи про­граєте».

Тоді робітник може визнати рацію і відмовитися від страйку. Чи це щось вирішує?

Ні! Якщо працівник відмовляється від страйків як недостойного засобу для досягнення бажаних умов, це про­сто означає, що працедавці мають за власною ініціативою виправляти недосконалі чинники.

Досвід співпраці підприємств Форда з робітниками ціл­ком задовільний як у Сполучених Штатах, так і за кордоном. У нас немає антагонізму до профспілок, але ми не беремо участь у якихось домовленостях із працівниками чи організаціями працедавців. Виплачувана заробітна пла­та завжди вища, ніж будь-яка адекватна проф­спілка могла б вимагати, і робочих годин завжди менше. Немає нічого, що членство в профспілці могло б зробити для наших людей. Дехто з них може належати до проф­спілок, але більшість не відчуває у цьому потреби. Ми не знаємо і не вдаємося до жодних спроб з’ясува­ти їхню приналежність до профспілок, бо це нас анітрохи не турбує. Ми поважаємо профспілки, співчуваємо їхнім добрим намірам і засуджуємо лихі. Своєю чергою гадаю, що й вони виявляють нам повагу, бо ніколи не було жодної авто­ритарної спроби стати між людьми та керівництвом на наших заводах. Звісно, радикальні агітатори намагалися спричинити неприємності, але більшість працівників вва­жали їх просто диваками, й їхнє зацікавлення крикунами було таким самим, як чотириногими людьми.

В Англії ми зіштовхнулися з профспілковим питанням безпосередньо на нашому заводі в Манчестері. Тамтешні працівники в основному об’єднуються в профспіл­ки, і домінують звичайні обмеження англійської профспілки на виробництво. Ми зайняли приміщення, в якому була певна кількість профспілкових діячів. Вони попросили зу­стрічі з нашими керівниками. Ми маємо справу лише з нашими власними працівниками і ніколи — з кимось ззовні, тому наші люди відмовили у цій зустрічі. Після цього во­ни закликали працівників до страйку. Тих, хто не страйку­вав, вигнали з профспілки. Потім вигнанці подали позов проти спілки за свою частку в фонді допомоги. Не знаю, чим закінчилися ті судові позови, але во­ни поклали край втручанню профспілки у наші справи в Англії.

Ми не маємо наміру розбещувати тих, хто працює з нами. Наші взаємини базуються на стосунках «тобі-мені». У період, коли ми значно підвищили заробітну пла­ту, проаналізували й діяльність. Дослідили домашні умови працівників і зробили спробу з’ясувати, що вони роблять зі своєю заробітною платою. Можливо, на той час у цьому й була потреба, бо ми отримали цінну інформацію. Але так не могло бути постійно, і ми від такої прак­тики відмовилися.

Ми не віримо в «примусовий добробут» або професійно налаштований «особистий дотик» чи «людський елемент». Уже занадто пізно для такого. Люди хочуть щось більше, ніж відчуття гідності. Соціальні умови не складаються зі слів. Вони є чистим результатом щоденних стосунків між людьми. Найкращий соціальний дух такий, який щось вартує для керівництва та який вигідний для всіх. Це єдиний спосіб довести добрі наміри та завоювати повагу. Пропаганда, бюлетені, лекції — це ніщо. Важить лише правильно вчинена щира дія.

Хороший бізнес насправді занадто великий, щоб бути людяним. Він зростає настільки, що витісняє особистість людини. У великому бізнесі працедавець, як і працівник, розчиняється у масі. Разом вони створили велику продуктивну організацію, яка виробляє речі, які інші купують і платять за них гроші, що забезпечує добробут усім, хто задіяний у бізнесі. Сам бізнес стає великою справою.

Є щось сакральне у великому бізнесі, який забезпечує прожиток сотням і тисячам сімей. Коли хтось погляне на дітей, які приходять у цей світ, на хлопчиків і дівчаток, які йдуть до школи, на молодих робітників, які завдяки своїм робочим місцям одружуються та влаштовують своє життя, на тисячі будинків, за які виплачують кредит зі своїх заробітків, коли поглянути на велику успішну організацію, яка дозволяє все це зробити, то продовження цього бізнесу викликає святу довіру. Вона стає більшою та важливішою за особистість.

Працедавець — лише людина, як і його працівники, і кориться всім обмеженням людства. Він виправдовує свою роботу лише тоді, коли перебуває на своєму місці. Якщо він може керувати бізнесом безпосередньо, якщо його люди можуть йому довіряти в правильності організації процесу, що не ставить під загрозу їхню безпеку, то він опинився на своєму місці. Інакше пасуватиме для своєї посади не більше за немовля. Працедавця, як і будь-кого іншого, мають цінувати винятково за його навики. Він може бути лише ім’ям для людей, ім’ям на табличці. Але бізнес — це більше, ніж слово. Він створює засоби для проживання, а засоби для проживання —дуже відчутна річ. Бізнес — це реальність, він виробляє речі. Це безперервний процес. Свідченням його придатності є те, що конверти з платнею продовжують надходити.

Навряд чи можна мати занадто багато гармонії у бізнесі. Але ви можете зайти занадто далеко, збираючи людей, адже вони гармоніюють між собою. Ви можете досягти такої гармонії, що не виникатиме достатньо прагнення до протистояння, а цього достатньо для конкуренції, яка означає зусилля та прогрес. Одна річ гармонійно працювати над одним об’єктом, однак зовсім інша — організація гармонійної співпраці між кожною окремою ланкою.

Деякі підприємства витрачають стільки енергії та ча­су, щоб зберегти відчуття гармонії, що