Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

Я не проти профспілок. І не проти будь-якої організації, що сприяє прогресу. Це організація обмеження виробництва працедавців або працівників, ось що важливо.

Працівник сам має остерігатися деяких дуже небезпечних для себе та добробуту країни понять. Іноді кажуть, що чим менше працює робітник, тим більше робочих місць він створює для інших. Ця помилкова думка передбачає, що неробство є творчим. Але неробство ніколи не створювало продукт, воно є лише тягарем. Працьовита людина ніколи не витіснить із роботи свого колегу. Насправді працьовитий чоловік виступає партнером працьовитого менеджера, який створює дедалі більше можливостей для бізнесу, отже, все більше і більше робочих місць. Дуже шкода, що серед неврівноважених людей колись поширилася ідея, що ухилянням від роботи вони допомагають комусь іншому. На ділі відразу ж виявля­ється слабкість такої ідеї. Здоровий бізнес, бізнес, який постійно створює все більше і більше можливостей для людей, щоб ті змогли заробити на почесне та достойне життя, це бізнес, в якому кожна людина виконує щоденну роботу, якою пишається. І держава, яка міцно стоїть на ногах, — це країна, в якій люди працюють чесно і не бавляться із засобами виробництва. Ми не можемо довільно гратися з економічними законами, адже якщо це робимо, наслідки будуть важкими.

Той факт, що частина роботи, яку колись виконували десятеро, тепер виконують дев’ятеро, не означає, що кожен десятий — безробітний. Він просто працює на іншій роботі, і громадськість не обтяжена його підтримкою, заплативши за цю роботу більше, ніж потрібно, бо платить саме споживач!

Промисловий концерн, який спроможний реорганізувати свою роботу і достатньо чесний із покупцем, щоб вимагати відповідну ціну і не більше, — це здебільшого таке підприємство, на якому є така велика кількість робочих місць, що можна задіяти цього кожного десятого. Підприємство має рости, а зростання означає нові робочі місця. Добре керований концерн завжди прагне зни­зити вартість праці для споживача, і він, безумовно, матиме більше покупців, ніж той, хто марнує час і змушує споживачів оплачувати витрати на його неефективне управління.

Кожен десятий був би зайвими витратами. І йому платив би кінцевий споживач. Але той факт, що він став непотрібним у якісь конкретній роботі, не означає, що він не потрібен у будь-якій роботі на світі або навіть у роботі свого конкретного цеху.

Покупець платить за будь-яке неефективне управління. Більше половини неприємностей у світі тепер — це байдикування і неохайність, дешевизна та неефективність, за яку люди платять свої власні гроші. Там, де двом людям платять за те, що може зробити одна людина, люди платять удвічі більше, ніж повинні. І доконаний факт, що ли­ше незадовго до цього у Сполучених Штатах один за одним ми не виробляли те, що робили впродовж кількох років до війни.

Щоденна робота означає більше, ніж просто «чергування» в цеху необхідну кількість годин. Це означає створення чогось за заробітну плату. І коли цей еквівалент змінюється будь-яким чином, коли людина дає більше, ніж отримує, або отримує більше, ніж дає, то незабаром з’являються серйозні перекоси. Розширте цю умову по всій країні — і отримаєте повністю викривлений бізнес. Усе, що становить труднощі у промисловості, означає й знищення основних параметрів у цеху. Керівництво має розділити свою провину з робітниками. Керівництво ж також було ледаче. Керівництво вирішило, що простіше найняти ще п’ятсот людей, ніж покращити свої методи таким чином, аби сотню старих працівників можна було б спрямувати на іншу роботу. Споживач платив, справа процвітала, і керівництво не мало турбот. Те, що існувало в офісі, нічим не відрізнялося від того, що коїлося в цеху. Закон еквівалентів був порушений керівниками такою ж мірою, як і робітниками. Просто попит практично не забезпечує нічого важливого. Ось чому страйки завжди про­валюються, навіть якщо вони видаються успішними. Страйк, який досягає збільшення зарплати або зменшення робочого часу і перекладає тягар на спину громади, насправді невдалий. Це лише робить промисловість менш придатною до обслуговування та зменшує кількість робочих місць, які вона може надати. Це не означає, що жоден страйк не є виправданим, він може привернути увагу до зла. Люди можуть вимагати правосуддя, але отримати справедливість — зовсім інша річ. Страйк за належні умови та справедливу зарплату виправданий. Жаль, що люди змушені вдаватися до страйку, щоб отримати те, чого заслуговують. Жодного американця не слід змушувати страйкувати за свої права. Він повинен отримувати їх природно та легко, як належне. Такі виправдані страйки здебільшого є провиною працедавця. Деякі працедавці не надаються для своєї роботи. Працевлаштування людей — спрямування їхньої енергії, організація їхніх винаго­род за чесним співвідношенням до їхнього виробництва та процвітання бізнесу — титанічна праця. Працедавець може бути непридатним для своєї роботи, так само як може бути непридатною людина за токарним верстатом. Обґрунтовані страйки є ознакою того, що директорові потрібна інша посада — така, з якою він зможе впо­ратися. Недолугий працедавець викликає більше проблем, ніж недолугий працівник. Бо останнього можна спрямувати на іншу роботу. А директори зазвичай залишаються на своїх місцях. Тоді виправданий страйк — це те, у чому ніколи не виникло б потреби, якби працедавець належно виконував свою роботу.

Існує інший тип страйку — страйк із прихованим задумом. У такому страйку робітники стають інструментами певного маніпулятора, який через них добивається своєї мети. Для ілюстрації: є велике підприємство, успіх якого полягає в тому, що воно задовольняє потреби су­спільства ефективним і корисним виробництвом. На ньо­му панує справедливість. Таке підприємство є великою спокусою для спекулянтів. Адже якщо вони зможуть ексклюзивно отримати контроль над ним, то зможуть отримати великий зиск від усіх чесних зусиль, які були вкладені в нього. Вони можуть знищити заробітну платню та розподіл прибутку між акціонерами, витиснути кожен ос­танній долар із споживача, продукції та робітника, і привести підприємство до важкого стану через інші проблеми, пов’язані з бізнесом, який керується низькими принципами. Мотивом може стати особиста жадібність спекулянтів або вони можуть захотіти змінити політику бізнесу, бо його приклад незручний для інших працедавців, які не хочуть робити те, що мусять. Підприємство не може бути збурене зсередини, якщо працівники не мають підстав для страйку. Тому вдаються до іншої методи. Бізнес може зберегти багато зовнішніх це­хів, зайнятих виробничими матеріалами. Якщо ці зовнішні цехи можуть бути пов’язані, то це велике підприємство можна розбалан­сувати.

Відтак страйки розпалюються в зовнішніх галузях. Уда­ються до спроб обмежити джерела постачання заводу. Якби робітники у зовнішніх цехах знали, що5 за гру проти них ведуть, то вони відмовилися б у неї грати,