Читати книгу - "Вокс"

— збудувати на санктафракській скелі одну величезну вежу, здатну заступити собою всі дрібненькі будівлі всіляких шкіл та академій. Тодішні чимраз численніші й впливовіші вчені-землезнавці могли б використати під свою Велику бібліотеку нижні вежові яруси. Продовжуючи відтіля вивчення Темнолісу, вони, може, і знайшли б із часом лік на кам’яну пошесть. А вчені-небо-знавці посіли б верхні яруси, обладнали їх під майстерні, лабораторії і, що ще важливіше, мали б змогу спостерігати за спорудженням могутнього шпилю, покликаного, як вони вважали, вбирати в себе снагу всіх блискавиць, що спалахуватимуть неподалік, тим самим протидіючи кам’яній пошесті.

То був геніальний план. Усі Боксові накреслення відзначалися геніальністю. А на нього, Бурштинотопа — посередника, маніпулятора та викривача всіляких змов, — як завжди, було покладено відповідальність за здійснення тамтого плану.

Усмішка знов розповзлася по блідому духоблудовому обличчі. Розуму Боксові не позичати, що правда, то правда. Бін переконав найповажніших спілчан Нижнього міста використати нечисленні кораблі, які ще залишились від флотилії, на перевезення до міста останнього вантажу будівельних матеріалів з Темнолісу. А коли їхні запаси вичерпалися, він став збивати з нижньоміщан зграї, які для завершення будівництва розбирали до цурки цілі міські квартали. Звичайно, працюючи на Бокса, Бурштинотоп справно отримував свої винагороди та премії. Тамта робота майже зруйнувала академіків, але Бежу ночі було таки вивершено.

З палати навпроти щось кудись переливали, забряжчала ложечка, що нею колотили рідину. Бурштинотоп розплющив очі, сподіваючись побачити Богнецвітку. Няньки — з чаєм чи без нього — не було. У вікні навпроти малювався розпливчастий обрис високої стрункої вежі, яка неначе манила до себе з-поза мереживної штори.

— Ехехе, Бежа ночі, — пробуркотів він засмучено. — Наше перше поважне творіння. — Голос його був тихий і деренчливий. — І як так воно сталося, що все зійшло на пси?

Треба бути сліпцем, щоб цього не бачити. Учені-землезнавці від самого початку зненавиділи вежу, і Лицарська Академія розкололася на дві партії — небознавчу та землезнавчу. Бідразу ж після закладин Беликої бібліотеки лицарі, що співчували поглядам учених-землезнавців, стали на їхній бік. І тих і тих почали звати одним словом — бібліотекарі.

Їхніми супротивниками стали вчені-небознавці, об’єднані під проводом банькатого, з одутим видом шелихвоста на ім’я Орбікс Ксаксіс. Вони називали себе Сторожами Ночі.

Обидві сторони — бібліотекарі та Сторожі — завзялися боротися до останнього.

Бурштинотоп хихикнув. Зроду йому не випадало чути такої мішанини думок! Чорні задуми і високі помисли! То він нараяв Воксові пристати до Сторожів — і той щедро віддячив духоблудові.

Що то була за ніч! подумав Бурштинотоп, відкидаючись на спинку летючого фотелю. Нін Темнолесників!

Зодягнені в новенькі чорні мантії з зображенням ревучого темнолесника, Сторожі хутко взялися до діла. Усіх, хто неприховано підтримував Кулькапа, усували від влади, чимало з них наклали головою, а сам Найвищий Академік як у воду канув.

Бурштинотоп згадав, як Вокс проголосив себе новим Найвищим Академіком, а його настановив своїм радником. Його аж дріж проймав від цього спогаду. Миршавий духо-блуд із Темнолісу — Найвищий радник Нового Санктафракса та Нижнього міста!

Де мій трав’яний чай? подумав духоблуд, обертаючись до суміжної палати і нетерпляче постукуючи пальцями по бильцях летючого фотелю. Чому так бариться Богнецвітка?

Певна річ, тривало це недовго. На заваді стали Сторожі.

— Невдячна потолоч! — скрушно прохарчав Бурштинотоп.

Авжеж, він мав би це завбачити. Треба було ретельніше вчитуватися в похмурі думки Орбікса Ксаксіса, але влада сп’янила його і приспала. Наслідки? Однієї фатальної ночі Орбікс зробив хід конем: послав Сторожів скинути Бокса та його радника з високого помосту вниз — на певну смерть. І що тим усе ж не вдалося захопити Бурштинотопа зненацька, була не так його заслуга, як щаслива випадковість.

Орбікс намірився загарбати собі всю вежу, а бібліотекарів, які ставали чимраз норовистіші й вічно до всього чіплялися, вічно були всім невдоволені, себто заважали втіленню його планів, просто звести зі світу. І не хто інший, як Бурштинотоп, який відчував, що бібліотекарі ще могли б на щось придатися, послав їм вісточку. Вона виявилася вельми вчасною, і бібліотекарі всі до одного повтікали до Нижнього міста.

Бокс і Бурштинотоп знайшли притулок у Палаці статуй, обернений після занепаду великих купецьких спілок на занедбану безлюдну руїну. Отоді-то Бурштинотоп і перебрався у свою гарненьку невеличку горницю…

Духоблуд тяжко зітхнув. І на що тільки пішли оті всі роки?

Попервах вони удвох жили в Палаці статуй і горя не знали. Нижньоміщани визнали Бокса новим Найвищим академіком, Бурштинотоп відав торгівлею та податками, і невдовзі золото рікою попливло до них. Сторожі є Сторожі, вони цілісінькими днями просиджували у своїй Вежі ночі, сподіваючись приходу святої бурі. Сякої-такої рівноваги пощастило досягти.

Але Бурштинотоп чудово розумів, що рівновага ця нетривка, позаяк Нижнє місто майже цілком ізольоване від Темнолісу. Трохи довше протрималася торгівля з повітряними піратами, та досить було їхнім кораблям стати жертвами чимраз лютішої кам’яної пошесті, як і вони зійшли нанівець. Люд у паніці ринув скуповувати все, що бачили очі, а потім і взагалі вкинувся у мародерство. На вулицях шаленіли юрми розбишак. Ремісництво, торгівля — все опинилося під загрозою краху…

Наближався полудень, сонце підбилося височенько, і в його промінні, що лилося у вікно, золотими крупинками ширяв порох. Бурштинотопові залоскотало в горлі, він затулив рота носовичком, щоб не вдихати пилу, подумки клянучи Вогнецвітку за її нехлюйство. Де тільки оком поведе, скрізь гармидер! Були часи, коли він залюбки порядкував сам, перебирав усі пляшечки з ліками, дзбанки з мастю для примочок, ревно стираючи з них пил. А нині?…

Бурштинотоп здихнув і заплющився, аби не бачити занедбаних покоїв. Вокс! подумав він. Неймовірно обдарований винахідник!

Духоблуд пригадав його обличчя, коли той якось завітав до нього пізньої ночі з палахкими від збудження очима. Він витяг із рури скручений пергамен і розіслав його на Бурштинотоповім столі. То було креслення якоїсь мудрованої довжелезної споруди на палях.

«Це щось на взір мосту. Він простягнеться від Темнолісу до самого