Читати книгу - "Вокс"

— Ксанте! — зойкнула Маґда.

Та було вже запізно. З огидним хрустом важка ґудзувата булава опустилася на його тім’я. Ксант іще встиг побачити зловтішну Леддіксову осмішку, жорстокий вищир переможця. Тонкі губи. Руді зуби. Неживі очі… А потім — ніщота.

Тільки духоблуд може зрозуміти, який важкий цей хрест, гірко думав Бурштинотоп. Ворушачи вусиками, він накреслив коло на густому порохові, яким припала захаращена слоїками та шкаликами медична шафка біля летючого фотелю.

Треба стерти порох!

Крижана духоблудова думка мечем проткнула плутанину в думках головатої няньки.

— О-о-ой! — заверещала вона із суміжної світлиці й упустила додолу шкляну затичку. — Бурштинчику, коханий, ну, скільки тобі казати? — скрикнула Вогнецвітка. — Нянечка не любить, коли ти вдираєшся в її думки!

— Даруй, Вогнецвітко, — сумно прошепотів духоблуд. Навіть вона, Вогнецвітка, чудова велетка Вогнецвітка, яка доглядала за старим духоблудом, яка тамувала і приборкувала його болі — навіть вона не могла зрозуміти, який то хрест — бути духоблудом. Оті всі думки, думки всіх і кожного, пошепти, стогони, крики — і жодної миті перепочинку…

Вісімдесят років тому, в похмурих тванистих землях блудів, загублених у найглухіших нетрищах Темнолісу, все було зовсім інакше. Бурштинотопові очі заяскріли, він усміхнувся, затремтівши вусиками. Духоблуд пригадав благословенну тишу, що була оточувала його ще малям — тишу, нічим не запорожнену і приємну, порушувану хіба шепотом іншого далекого мароблуда.

Бурштинотоп здихнув.

Його, як і багатьох інших шукачів щастя, вабило Нижнє місто, вабило маревом кращого життя та казкових статків. Більшість переселенців знаходили тут тільки злидні та розпач. Але не Бурштинотоп.

Духоблудів усміх розповзся по всьому обличчю, очі заблищали.

Бурштинотоп напитав собі роботу. Розумний блуд, якщо йому ставало глузду мовчати і тихенько дочуватися, завжди мав коло чого заходитися. Вуха Бурштинотопові були все нашорошені, і тільки-но він обійняв прибуткову посаду в Школі Світлознавства і Темрявознавства, став підслуховувати плітки вчених про їхнього патрона, амбітного Найвищого Професора.

Давно уже небіжчика, похмуро подумав Бурштинотоп.

Професор був його найперший працедавець, кревно зацікавлений у підслухах і ладний платити за них у вічно гамірному старому Санктафраксі, де ніколи не мовкли чутки та думки. О, скільки там було думок, скільки гаму!

Бурштинотоп нахилився вперед, щоб почухати сверблячу суху, лускату шкіру під коліном.

Духоблуд був проворний на всяку науку. Він навчився не помічати пустомолотства і слухати вибірково. Нелегка то була річ! Не один і не два блуди, перебувши кілька років у Нижньому Місті, закінчували божевіллям. Але не Бурштинотоп. Він не був макуха, та й мав свою протиотруту.

Здригаючись від кашлю всім своїм хирлявим тільцем, Бурштинотоп вивчав батареї закурених пляшок у шафці для ліків. У великих слоїках стояли настоянки. Дуже дійові суміші: вони заспокоювали його бідні, змучені вуха. Високі тендітні посудини містили масті й бальзами. Були ще й рідкі масті, масні та чорні, і йому страшенно подобалося, коли Вогнецвітка своїми грубими руками прикладала йому припарки…

Бурштинотоп хрипко хихикнув — і знову розбухикався, цього разу вочевидячки надовго.

— Лелечки-леле! — зойкнула Вогнецвітка, влітаючи в палату і ляскаючи п’ятами по мармурових кахлях. — Дадуть мені хоч хвильку сумиру та супокою?

Вона прискочила до духоблуда, який аж корчився від кашлю, і відкрила пузатого блакитного горщика. Шибнуло духом шавлієвої м’яти та лісової камфори — їдким, аж ув очі заходило.

— А тепер Нянька закотить сорочку, — спокійно провадила Вогнецвітка, — і втре у твої груди трохи рідкої масті для припарок.

Вона розстебнула духоблудову одіж, однією рукою заголила спідню сорочку, а другою сягнула у дзбанок над духоблудом. Поки її грубі, шорсткуваті пальці втирали мазь у мертвотно-бліду, всю у плямах духоблудову шкіру, Бурштинотоп чув, як заспокоюються його легені. Кашлюк відпускав. Духоблуд відкинувся на спинку фотелю і заплющив очі.

Він став порпатися в потаємних Вогнецвітчиних думках — хапливих, безладних… овва, а це що таке?!

Духоблуд перестав промацувати її мозок — він знав: гобліниху це просто казить! — і спробував думати про щось інше.

Професура! То було напрочуд сварке кодло — всі до одного носилися зі своїми нікчемними образами та дріб’язковою ворожнечею… А потім йому трапився Вокс Верлікс, професорський помічник із Коледжу Хмар: себепевний довгань, хвалько і забіяка, якого медом не годуй — тільки дай повеличатися. Тоді Вокс був ще молодий і зелений, але Бурштинотоп уже чув: тут щось більше за голі амбіції, тут серйозні заміри…

Духоблуд усміхнувся. Вокс вабив його інтелектом — блискучим і могутнім. Бурштинотоп відразу зміркував, що з цим професором йому працювалося б по-справжньому, тож не можна ловити ґав…

— Зараз воно тобі не зашкодить, — проголосила Вогнецвітка, спускаючи на духоблудові спідню сорочку і обсмикуючи мантію. — А тепер постарайся зовсім не хвилюватися, — посварилася пальцем нянька. — Ти ж знаєш, добром воно не закінчується.

— Чаю, — промурмотів Бурштинотоп, на мить розплющивши очиці. — Я б не відмовився від добренного трав’яного чаю.

— Зараз, — мовила Вогнецвітка і відвернулася. — Нянечка лиш тріньки попорається. Тріньки спочинь, коханий Бурштинчику.

Бурштинотоп покірно кивнув головою і знов заплющився.

О, ті перші роки у Воксових помічниках… Як жадні інші, вони були багаті на події. Тут тобі і Матір Бур, і втрата старого Санктафракса, і зародження нової скелі. Які то були часи! Бурштинотоп захитався туди-сюди у летючому фотелі.

Вокс тоді саме втерся в довіру до отого молодого недоумка — Найвищого Академіка Кулькапа Пентефраксіса. Лукавець удавав, ніби щиро вірить у його маячню про рівність між ученими та нижньоміщанами. А він, Бурштино-топ, увесь той час підслуховував чужі думки, доповідав про них Воксові, і вони вдвох лиш чекали на слушну нагоду.

Невдовзі Світокрай спіткала кам’яна пошесть — нова санктафракська скеля почала кришитися, а весь потужний спілчанський флот згинув через руйнацію плавучих літай-каменів. Між Нижнім містом і Новим Санктафраксом зчинилася колотнеча, Кулькап упав у розпач. І тут з’явився Вокс із блискучим планом