read-books.club » Детективи » Помста професора Моріарті 📚 - Українською

Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Помста професора Моріарті" автора Джон Едмунд Гарднер. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60 61 ... 81
Перейти на сторінку:
так не хочеться їхати…

— Шкода. Я б із задоволенням показав вам наші визначні місця. Ніхто не знає Рима так, як природжений римлянин.

— Усі визначні місця ми вже відвідали, — категорично заявив батько Карлотти.

— Може, вшануєте мене честю повечеряти зі мною?

— Це було б… — почала Карлотта.

— Виключено, — перебив її Сміт. — Нам ніколи. Дякуємо за люб'язність, але ми не маємо часу.

— Але ж, тату…

— Виключено, Карлотто. Нам треба вертатися до готелю вечеряти.

— Даруйте мою нечемність, — поважно мовив Санчіонаре, підводячись. — Я не мав у думці набиватися.

Перевіряючи, щоб офіціант не ошукав його, Сміт оплачував рахунок.

— Сподіваюсь, ми ще зустрінемося, синьйорино, — цілуючи Карлотті руку, мовив Санчіонаре.

— Я б дуже хотіла… — Карлоттині очі майже благали, немов їй була конче потрібна допомога. В уяві Санчіонаре виникли фантастичні картини. Дівчина в біді. Він відчув себе стародавнім лицарем, який поспішає рятувати даму. — Дуже, — повторила Карлотта, — але мені здається, це малоймовірно.

Сміт узяв доньку під руку, вклонився, й вони злилися з потоком перехожих.

Санчіонаре помітив, що один з його найкращих кишенькових злодіїв теж пірнув у натовп слідом за Смітами. Санчіонаре поманив Бенно, а коли той підійшов, наказав йому перейняти злодія.

— Хай не чіпає цього англійця, бо переламаю руки. Бенно кивнув і зник у натовпі.

Санчіонаре думав, що це одна з тих дивних зустрічей, які рідко трапляються в житті. За певних обставин вона могла б змінити весь уклад життя, принести довічне блаженство, але… Цьому явно не судилося бути, отже він і далі керуватиме злочинцями Італії й, мабуть, таки одружиться з Аделою. А може, ще побачить чарівну Карлотту в Лондоні?.. Та ні, краще там, у Лондоні, подумати над своїм, майбутнім. Якщо треба, він одружиться зі своєю коханкою. Бо зв'язок із такої жінкою, як Карлотта, здатний штовхнути людину в прірву.

Великоднього ранку Санчіонаре відбув урочисту месу в соборі святого Петра, на площі разом з натовпом дістав благословення папи, щоб потім повернутися до «Остії» та ладної розплакатись Адели, дуже схвильованої його наступним від'їздом.


Звільнившись від маски «англійця Сміта», Моріарті сидів за столом у своїй кімнаті готелю «Альберго-Гранде-Палаче» й складав листа. Карлотта, нудьгуючи, вийшла із суміжної кімнати, розляглася на ліжку й смакувала червоний виноград.

«Синьйорино, — писав Моріарті зміненим почерком, — вважаю за свій обов'язок повідомити вас, що ваш покровитель, Луїджі Санчіонаре, разом з жінкою, набагато молодшою від нього, виїхав сьогодні поїздом до Парижа. Вона, міс Карлотта Сміт, наполовину англійка, наполовину неаполітанка. Гадаю, в Лондоні, що є кінцевою метою їхньої подорожі, вони мають намір таємно одружитися. Ваш доброзичливець».

Посміхаючись, професор двічі прочитав листа, згорнув, уклав до конверта, заклеїв і написав адресу будинку Санчіонаре «Остія» та ім'я синьйорини Адели Асконти. Він вручить листа швейцарові завтра, перед від'їздом до Парижа. Для Асконти це буде бомба в м'якій оболонці, але з великою вибуховою силою.

Професор підвівся, підійшов до дзеркала на важкому комоді між двома завішаними вікнами й почав розглядати своє обличчя під різними кутами зору. Протягом року чи трохи більше він приймав подоби багатьох людей, які мали різний вік, різні манери, говорили різними мовами: Мадіса, Муніра, американського професора Карла Нікола, фотографа Моуберлі, дебелого американця Морнінгдейла, священика, вдівця Сміта. Всі ролі були виконані бездоганно, але лишилася ще одна, яку йому належало зіграти, повернувшись до Лондона. Головну роль свого життя. Моріарті стенув плечима: ще трохи йому доведеться побути Смітом.

— Рубіни залишаться мені назавжди? — запитала Карлотта з ліжка. Моріарті підійшов до дівчини й подивився на неї тим своїм дивним гіпнотизуючим поглядом, який вона вже добре знала.

— Ні, моя люба дочко. У кожному разі, не ці. Можливо, я знайду для тебе якусь дрібничку.

— Це буде чудово… — Карлотта хихикнула в подушку. — Знову займемося кровозмішанням, тату?

Свого слова Холмс дотримав. Лікар Мур Агар з Гарлі-стріт ретельно оглянув Кроу й виснував, що тому потрібна принаймні місячна відпустка, бажано біля моря. Виконувати легку роботу можна, але працювати з повним навантаженням не слід. Він сьогодні ж увечері напише Комісарові, пояснить ситуацію й запевнить: після відпустки Кроу знову на сто відсотків буде тим інспектором, яким був раніше.

Кроу спробував уявити майбутню сутичку з Сильвією.

«Або ви забезпечите її смаженим снігом, або будете господарем у власному домі», — сказав йому Холмс.

Кроу все розумів і мав тверді наміри. Підла Гарріет тяжко образила його гідність. Мусив пережити обставину, що не тільки пригрів у власному домі одну з повій Моріарті, але майже втратив через неї розум. Таке було нелегко пережити. Відпустка дасть можливість навести лад удома та зробити, за допомогою Шерлока Холмса, ще одне рішуче зусилля, щоб схопити Моріарті за комір і поставити перед судом.

Коли Кроу прийшов додому, Сильвія забідкалася, що важко знайти добру прислугу.

— Тільки сьогодні я перебрала з десяток дівчат, — ображено сказала вона, сидячи біля каміна. — Це жахливо. Лише дві з них могли б підійти. Я не знаю…

— Зате я знаю! — рішуче заявив Кроу, ставши спиною до каміна.

— Ангусе, ти не міг би трохи відступити, бо загородив од мене тепло, — невдоволено мовила Сильвія.

— Я не зрушу ні з цього, ні з будь-якого іншого місця, а коли вже ми заговорили про тепло, подумай, пані, скільки тепла ти загородила від мене.

— Ангусе…

— Так, Сильвіє. Ми були цілком щасливі, коли я був твоїм квартирантом. Тоді ти готувала їжу, прибирала, зігрівала мене. Тепер, коли ми одружені, в домі почалася якась карусель, нам ні до чого манірничати. «Так, пані», «Ні, пані» — я від цього втомився.

Сильвія розтулила була рота, щоб заперечити.

— Помовч, жінко! — закомандував Кроу, наче суворий сержант.

— Я не бажаю, щоб зі мною так говорили в моєму домі! — нетерпляче вигукнула Сильвія.

— У нашому домі, місіс Кроу. У нашому. Все твоє тут належить і мені, а все моє

1 ... 59 60 61 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помста професора Моріарті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Помста професора Моріарті"