Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Я скрикнув. Консель, схопивши мою рушницю, прицілився в дикуна, що розмахував пращею в десяти метрах від нас. Я кинувся до Конселя, але він уже устиг вистрелити, і електрична куля розбила браслет з амулетів, що прикрашав зап’ястя дикуна!

— Конселю! — вигукнув я. — Конселю!

— Та хіба пану професору хотілося побачити, як цей канібал першим кинеться в напад?

— Мушля не варта людського життя, — сказав я.

— Ах, гицель! — закричав Консель. — Краще б він роздробив мені плече!

Консель був щирий, але я залишився при своїй думці. Тимчасом за ті короткі миті, що ми були захоплені мушлею, обставини змінилися. Десятків зо два пірог, кружляли навколо «Наутілуса». Піроги тубільців — простіше кажучи, видовбані стовбури дерев, довгі і вузькі, дивовижно швидкохідні і стійкі завдяки подвійній бамбуковій балансирній жердині, що тримається на поверхні води. Піроги скеровували спритні напівголі веслярі, і я не без тривоги спостерігав, як вони усе ближче підпливали до нашого судна.

Папуаси уже входили, видимо, у стосунки з європейцями, і судна їхні були їм знайомі. Але ця довга сталева сигара, що ледь виступала з води, без щогл, без труб!.. Що могли вони подумати? Нічого доброго, бо якийсь час вони трималися від нас на шанобливій відстані. Але, обмануті нерухомістю судна, папуаси поступово осміліли і тепер очікували нагоди завести з нами знайомство. Але саме цього знайомства і треба було уникати. Наші рушниці, що стріляли безшумно, не могли злякати тубільців, що поважають лише громобійну зброю. Гроза без гуркотів грому менше страшить людей, хоча небезпечний не грім, а блискавка.

Піроги підійшли досить близько до «Наутілуса», і на борт посипалася злива стріл.

— Чорт візьми! Справжній град! — сказав Консель. — І, хтозна, чи не отруєний град?

— Треба попередити капітана Немо, — гукнув я, спускаючись у люк.

Я попростував до салону. Там нікого не було. Я вирішив постукати в каюту капітана.

— Увійдіть, — відповіли мені через двері. Я ввійшов до каюти: Капітан Немо був зайнятий якимись обчисленнями, поцяткованими знаками X і складними алгебраїчними формулами.

— Я потривожив вас? — запитав я з увічливості.

— Цілком вірно, пане Аронаксе, — відповів мені капітан, — але, мабуть, у вас на це є серйозна причина?

— Надзвичайно серйозна! Піроги тубільців оточили «Наутілус», і через кілька хвилин нам, імовірно, доведеться відбивати напад дикунів.

— А-а! — сказав спокійно капітан Немо. — Вони припливли в пірогах?

— Так, капітане!

— Ну, що ж! Треба закрити люк.

— Безумовно! І я прийшов вам сказати…

— Нічого немає простішого, — сказав капітан Немо.

І, натиснувши кнопку електричного дзвоника, він віддав по проводах відповідний наказ у кубрик команди.

— От і все, пане професоре, — сказав він хвилиною пізніше. — Шлюпка поставлена на місце, люк закритий. Сподіваюся, ви не боїтеся, що ці добродії проб’ють обшивку, пошкодити яку не могли снаряди вашого фрегата?

— Не в цьому річ, капітане! Є інша небезпека.

— Яка ж, пане!

— Завтра о цій же годині буде потрібно відкрити люк, щоб накачати свіжого повітря в резервуари «Наутілуса».

— Цілком правильно, пане! Наше судно дихає на манер китоподібних.

— Ну, а в цей час папуаси обсядуть палубу! Як тоді ми позбудемося їх?

— Виходить, ви упевнені, пане, що вони піднімуться на борт?

— Упевнений!

— Ну, що ж, пане, нехай піднімаються. Я не бачу причини заважати їм. По суті папуаси — бідолахи! Я не хочу, щоб мої відвідини острова Гвебороар коштували життя хоча б одного з цих нещасних!

Усе було сказано, і я хотів піти. Але капітан Немо затримав мене і всадовив біля себе. Він із цікавістю розпитував мене про наші екскурсії на острів, про наше полювання і, здавалося, ніяк не міг зрозуміти звіриної жадібності канадця до м’ясної їжі. Потім розмова перейшла на інші теми; і хоча капітан Немо не став відвертіший, усе-таки він видався мені більш люб’язним.

Мова зайшла і про становище «Наутілуса», що сіло на мілину в тих же водах, де ледве не загинули корвети Дюмон Д’юрвіля.

— Цей Д’юрвіль був одним з ваших видатних моряків, — сказав капітан, — і одним із найосвіченіших мореплавців! Це французький капітан Кук. Злощасний учений! Перебороти суцільну кригу Південного полюса, коралові рифи Океанії, вивернутися від канібалів тихоокеанських островів — і загинути безглуздо при катастрофі приміського потяга! Якщо ця енергійна людина мала час подумати в останні хвилини свого життя, уявляєте собі, що він повинен був пережити!

Вимовляючи ці слова, капітан Немо явно хвилювався, і його схвильованість робила йому честь.

Потім, із картою в руках, ми простежили шляхи всіх експедицій французького мореплавця, усіх його кругосвітніх подорожей, аж до його спроб проникнути до Південного полюса, що закінчилися відкриттям земель Аделі і Луї Філіпа. Нарешті, ми переглянули його гідрографічні описи і