Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Те, що зробив ваш Д’юрвіль на поверхні морів, — сказав капітан Немо, — я повторив в океанських глибинах, але мої дослідження, притому більш точні, не зажадали стількох зусиль. «Астролябія» і «Зеле», які вічно боролися з морськими бурями, не можуть іти ні в яке порівняння з «Наутілусом», справжнім підводним домом, з робочим затишним кабінетом!

— Але все-таки, капітане, — сказав я, — між корветами Дюмон Д’юрвіля і «Наутілусом» є деяка подібність.

— А саме, пане?

— «Наутілус», як і корвети, відразу сів на мілину!

— «Наутілус» не сідав на мілину, пане, — холодію відповів капітан Немо. — «Наутілус» так улаштований, що може безборонно відпочивати у лоні морів. І мені не доведеться, подібно Д’юрвілю, щоб зняти з мілини свої корвети, вдаватися до неймовірних зусиль; «Астролябія» і «Зеле» ледь не загинули в цій протоці, а моєму «Наутілусу» не загрожує ні найменша небезпека. Завтра в належний час морський приплив дбайливо підніме суді но, і воно вийде у відкрите море.

— Капітане, — відповів я, — не сумніваюся, що…

— Завтра, — сказав на закінчення капітан Немо, — завтра, о другій годині сорок хвилин опівночі, «Наутілус» спливе і без найменшого ушкодження вийде з Торресової протоки.

З цими словами, сказаними украй різким тоном, капітан Немо встав і злегка кивнув головою, що означало: розмова закінчена! Я вийшов з каюти і подався до себе.

Я застав там Конселя, що побажав довідатись, які наслідки моєї розмови з капітаном.

— Друже мій, — сказав я, — капітан висміяв мене, варто було лише заїкнутися, що буцімто тубільці Папуа загрожують «Наутілусу». Ну, що ж! Будемо покладатися на капітана і побажаємо собі доброї ночі!

— Пану професору не знадобляться мої послуги?

— Ні, друже! А що робить Нед Ленд?

— З дозволу папа професора, — відповідав Консель, — Нед Ленд готує паштет із кенгуру. Паштет, каже, буде просто дивовижний!

Залишившись сам, я ліг у постіль, але спав неспокійно. До мене долинав шалений лемент дикунів, що ввірвалися на палубу. Так минула ніч. Екіпаж «Наутілуса», як і раніше, був бездіяльний. Присутність на судні канібалів турбувала команду стільки ж, скільки турбують солдат у неприступному форті мурахи, що повзають по бліндажі.

Я встав о шостій годині ранку. Люк був закритий. Отже, запас кисню не поновлювався з учорашнього дня. Але все-таки аварійні резервуари, вчасно приведені в дію, випустивши кілька кубічних метрів кисню, освіжили повітря.

До полудня я працював у каюті, не бачивши навіть мимохідь капітана Немо. На борту не помітно було хоч якихось приготувань до відплиття.

Почекавши ще якийсь час, я увійшов до салону. Годинник показував пів на третю. Через десять хвилин морський приплив мав досягти своєї вищої межі, і, якщо капітан Немо не помилився в розрахунках, «Наутілус» зніметься з мілини. Інакше доведеться йому упродовж довгих місяців спочивати на своєму кораловому ложі!

Але тут корпус корабля почав здригатися, віщуючи швидке звільнення! Я почув, як заскрипіла його обшивка, торкаючись вапняних відкладень шорсткуватого коралового дна.

О другій годині тридцять п’ять хвилин у салон увійшов капітан Немо.

— Відпливаємо, — сказав він.

— А-а!.. — мовив я.

— Я наказав відкрити люк.

— А папуаси?

— Папуаси? — повторив капітан Немо, ледве стенувши плечима.

— А вони ненароком не проникнуть усередину судна?

— Яким шляхом?

— Через відкритий люк.

— Пане Аронаксе, — спокійно відповів капітан Немо, — не завжди можна ввійти через люк «Наутілуса», навіть якщо він відкритий.

Я подивився на капітана.

— Не зрозуміло? — запитав він.

— Анітрохи!

— Прошу вас іти за мною, і ви усе зрозумієте.

Ми підійшли до середнього трапа, Нед Ленд і Консель були вже там і з великою цікавістю спостерігали, як кілька матросів відкривали люк під дикий лемент і крики, що лунали з палуби.

Кришка люка відкинулася назовні… В отворі показалося десятків два страшних фізіономій. Але не встиг перший же тубілець узятися за поручні трапа, як був відкинутий назад невідомою силою. Дикун із диким виттям пустився бігти навтьоки, роблячи неймовірні стрибки.

Десяток його одноплемінників кинувся було до трапа, але їх спостигла та ж доля.

Консель радів. Нед Ленд, спонукуваний своїми дикими інстинктами, теж кинувся до трапа. Але і канадця у свою чергу відкинуло назад, варто було лиш йому схопитися за поручні!

— Тисяча чортів! — заволав він. — У мене вдарила блискавка!

І тут я зрозумів усе. Металеві поручні становили кабель струму високої напруги. Усякий, хто торкався до них, зазнавав електричного удару, — і удар міг бути смертельним, якби капітан Немо включив у цей провідник електрики струм усіх своїх батарей! Коротше кажучи, між нападниками і нами була ніби спущена