Читати книгу - "Непосидючі покійнички"

Наступні виписки були майже ідентичні. Відрізнялися хіба що прізвищами та марками автомобілів:

— «Москвич», замість піти на поворот, чомусь врізається у стовп. Удар, пожежа, вибух;

— «Жигулі» несподівано виносить на зустрічно смугу, та ще й розвертає впоперек. Удар, пожежа, вибух.

Спільний знаменник акуратно підкреслено: машини в нормальному технічному стані, видимість добра, покриття хороше, водії досвідчені, алкоголю в крові не виявлено. Правила дорожнього руху не порушувалися. Далі колега виписує і обводить рамочкою ідентичні висновки медичної експертизи:

— аварії сталися в результаті миттєвої неуваги загиблих водіїв, викликаної, ймовірно, станом фізичної чи емоційної втоми або різким спазмом коронарних судин головного мозку. Кінець цитати.

Я теж десь уже читав про ці спазми і про ці судини. І про смерть, яка сталася в результаті нещасного випадку, викликаного миттєвою втратою свідомості на грунті отого спазму. Вони що там, у експертизі, зациклилися на одному і тому ж діагнозі? Інших термінів не знають? Хоча — чого я до них чіпляюся? Пригадай некрологи в газетах: «Після важкої тривалої хвороби пішов з життя…» Уявляєш, який підтекст вимальовується: у нас просто так з життя не йдуть, а тільки тоді, коли радянська медицина після тяжкої і тривалої боротьби з твоєю хворобою дозволить тобі нарешті піти з життя.

На сороковинах було сумно і щемно. І брав жаль, що ми перетворюємося в нормальних людей лише після третьої поминальної чарки. Зошит, фотографії і записники я віддав, переписавши про всяк випадок усе про дивні автокатастрофи.

Коли прикрутило перекурити, я вийшов на балкон і на своє здивування побачив там двох хлопців-даішників. Зопалу навіть ляпнув:

— О, а що ви тут робите?

— Матері допомогли стіл накрити. А наші жінки на кухні пораються.

Я знітився і почав виправдовуватися:

— Та я не про те, просто не знав, що ви були друзями.

— А ми в останній рік якось зійшлися. Хороший був хлопець — допомагав, радив. Про роботу нашу розпитував. Носа не дер, не те що дехто…

— Ну, раз ви дружили, тоді я розумію, звідки він про нетипові аварії дізнавався.

— Еге ж! Віктор казав, що це з нас замість гонорару за його допомогу. Він нам підказував дещо по наших розслідуваннях. Інтуїція у нього була сильна. Часом машина так розбивається — здається, ніяка експертиза не розбере, що там і до чого. А Вітя гляне, пару запитань поставить — і все розвиднілось.

Ну от, хтось його Вітею звав. А ми все — Стоп-сигнал та Стоп-сигнал… Цікаво, чим його оті аварії привернули? Своєї роботи вистачало, а він втягнувся в чужу. Навіть кохану занедбав.

— А от цікаво, колеги, чи багато у нас у Києві нетипових катастроф трапляється?

— Раніше, вважайте, взагалі не було. Як машина розбилася — так і знай: або грубе порушення правил, або водій випив, або дорога підкачала. Ну, природно, технічний стан авто. І все. А от коли «Жигулі» в серію пішли, легкових побільшало, тоді й почалось. І люди стали їздити абияк, і наше начальство на дисципліну теж почало крізь пальці дивитися. Для нас, кажуть, головне — аби «святу трійцю» не проворонити і вчасно рух перекрити, а решта — то вже дрібниці.

Від автора:

«Святою трійцею» київські даішники іменували перших людей республіки: першого секретаря ЦК, голову Ради Міністрів і голову Верховної Ради. Відповідно, у кодах для службових переговорів регулювальників з центральним пультом управління свого відомства вживалися номери: «перший пройшов» або «третій виїжджає в бік Борисполя»… І ніяких прізвищ! Ворог, він, знаєте, не дрімає.

Олекса Сирота:

Стоїмо і далі на балконі, розмови ведемо. Я ще толком не знаю, навіщо, але передчуваю, що треба. А може, просто до кімнати йти не хочеться. Не на весілля ж зібралися.

— А досвідчені водії чому розбиваються? Маю на увазі, коли і дорога хороша, і машина справна, і не пила людина ані грама.

— На новачків і плями на сонці впливають. А на досвідчених… хіба що погано за кермом стане — серце чи ще щось там. Та й то не завжди. От, може, чули, недавно народний артист помер, котрий в кіно маршала Рибалка грав. Його в машині на Брест-Литовському проспекті серце прихопило. Інфаркт! Але він встиг загальмувати, під’їхати до бровки, вимкнути двигун, покласти голову на кермо… і тільки після цього помер. А якби він запанікував? Уявляєте, що було б? Та таких водіїв не в закритих автобусах, а на руках на цвинтар треба нести — від самого дому.

— А буває так, що на перший погляд аварія, а насправді самогубство?

— Це ви старе кіно «Секретна місія» пригадали? Ну, ми малими ще були, бо його десь після війни показували. Але то кіно, а в житті все навпаки. Може, в Америці таке трапляється, бо там