Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Неправильне тлумачення радянської та російської міфології «дружби народів» призвело до плутанини в політиці. Путін недоречно сказав президентові США про значну кількість «росіян», які мешкають в Україні, змішавши разом російськомовних й етнічних росіян, щоб таким чином досягти цифри у «сімнадцять мільйонів»[421]. Проте російськомовні мешканці України — це не те саме, що етнічні росіяни, і не всі етнічні росіяни та російськомовні мешканці України підтримують Путіна, «Новоросію» чи «російський світ».

Оскільки чимало російськомовних громадян підтримують Київ, було б неправильно визначати конфлікт на Донбасі як «громадянську війну» між тими, хто розмовляє українською та російською мовами. «Насправді цей конфлікт подібний до Франкенштейна, штучно створеного російським урядом, який народився від брутального зовнішнього поштовху військової сили та вторгнення» і в якому роль «хореографа захоплення східної України» дісталася ГРУ[422]. Цей конфлікт більше схожий на зіткнення між конкуруючими українським/європейським і «русскомирским» цивілізаційними проектами[423], яке Стівен Шульман раніше описав як змагання між «етнічною українською» та «східнослов’янською» ідентичностями[424]. «Східнослов’янська» ідентичність тут поєднує в собі суміш етнічної та імперської російської та радянської колективних ідентифікацій. Українці та росіяни, ті, яким притаманна радянська ностальгія й ті, «хто прагне збереження імперії», підтримують російських маріонеток на Донбасі. Натомість ті, «кому більше несила терпіти збереження її впливу», виступили проти них[425].

Радянські та російські ідеологічні тиради проти «українського націоналізму» супроводжуються уславленням Сталіна. Сучасні російські лідери принципово не згодні з декомунізацією України[426], вшануванням пам’яті про Голодомор як великий радянський злочин і вияв геноциду, скоєного проти українського народу, а особливо з реабілітацією українських націоналістичних груп. У 2009–2012 роках президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв створив Комісію з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії, покликану «захищати Росію від фальсифікаторів історії й тих, хто заперечуватиме радянський внесок у перемогу в Другій світовій війні»[427]. У серпні 2009 року Мєдвєдєв надіслав президентові Ющенку «послання», де стверджував:

«Російсько-українські відносини зазнають випробувань також унаслідок дотримання Вашою адміністрацією лінії на перегляд спільної історії, героїзації нацистських поплічників, звеличування ролі радикальних націоналістів і нав’язування міжнародній спільноті націоналістично забарвлених трактувань масового голоду 1932–1933 років в СРСР як “геноциду українського народу”»[428].

Російська кампанія проти української інтерпретації Голодомору була настільки всеохоплюючою, що навіть твори видатного правника Рафаеля Лемкіна, який запровадив сам термін «геноцид», потрапили до Федерального списку екстремістських матеріалів. Янукович втілив вимоги Росії, відмовившись від позиції щодо Голодомору, якої дотримувалися троє попередніх українських президентів, і погодившись із російським поглядом на голод як спільне лихо народів СРСР. Після окупації Росією Криму сам термін «Голодомор» був тут заборонений, а книги про голод класифікують як «екстремістські».

Реабілітація Сталіна спонукала Путіна боронити пакт Молотова-Ріббентропа і звинуватити Польщу в тому, що саме вона винна в нападі нацистської Німеччини, адже раніше колаборувала з нацистами під час розпаду Чехословаччини. Путін стверджував, що СРСР не вторгся до Польщі у 1939 році, а лише повернув втрачену ним територію, подібно до того, як Росія не загарбала, а «повернула» Крим. Путін, здавалося, не знає, коли слід зупинитися, стверджуючи, буцімто Голокост був спільним злочином поляків та німецьких нацистів[429].

Путін і Мєдвєдєв зайняли жорстку позицію, прагнучи монополізувати радянську перемогу в Другій світовій війні. Путін стверджував, що Росія виграла би війну навіть без України, що звучало дивно, адже тоді загинуло 8–10 мільйонів українців, а два мільйони були змушені до рабської праці в Німеччині (в тому числі й батько автора цієї книжки). Більшість битв, у яких СРСР брав участь, відбулися на терені радянської України, існувало чотири Українських фронти, 2072 українців було удостоєно звання Героя Радянського Союзу, українські солдати звільняли Аушвіц, а українець Олександр