Читати книгу - "Дівчина у потягу"

— Проте, Рейч…

Нехай уже припинить мене так називати! Оскільки від цього в мене паморочиться в голові і дуже хочеться посміхатися. Він давно не промовляв так моє ім’я, це дарує надію. Напевно, не все так добре складається з Анною, можливо, він пам’ятає все те добре, що було між нами. Мабуть, у глибині душі йому мене не вистачає.

— Я просто… Чесно кажучи, я хвилююся через це.

Нарешті, він підводить на мене погляд, його великі карі очі зосереджуються на мені, він простягає руку, ніби має намір узяти мене за руку, але відкидає цю думку та зупиняється.

— Знаю… ні, мені мало що про це відомо, але Скотт… розумію, що він здається ніби пристойним хлопцем, однак не можна це впевнено стверджувати, згодна?

— Ти вважаєш, що він її вбив?

Він хитає головою, важко ковтає.

— Ні, ні. Я цього не стверджую. Знаєш… Анна каже, що вони багато сварилися. Що Меґан, здавалося, іноді побоювалася чоловіка.

— Анна каже? — Я мимоволі готова сперечатися з будь-яким твердженням цієї стерви, проте не можу звільнитися від почуття, яке охопило мене в будинку Скотта в суботу: чогось бракувало, щось було не так.

Він киває.

— Меґан іноді допомагала нам доглядати за дитиною. Коли Еві була ще крихіткою. Боже, навіть думати зараз про це не хочу! Після всього, що останнім часом друкували в газетах. Проте так буває… здається, що знаєш людину — а потім… — Він важко зітхає. — Я не хочу, щоб сталося щось погане. З тобою. — Він посміхається мені, трохи знизує плечима. — Я досі за тебе непокоюся, Рейч, — зізнається він. Я вимушена відвести погляд, щоб він не бачив сльози в моїх очах. Зрозуміло, він про все здогадується, кладе руку мені на плече й заспокоює: — Мені дуже шкода.

Кілька затишних хвилин ми сидимо мовчки. Я боляче кусаю губи, щоб не розрюмсатися. Не хочу ще більше ускладнювати йому життя, справді не хочу.

— Зі мною все гаразд, Томе. Мені навіть стає краще. Чесно.

— Радий це чути. Ти не…

— П’ю? Менше. Життя налагоджується.

— Приємно чути. Маєш гарний вигляд. Ти така… вродлива. — Він посміхається до мене, я відчуваю, як червонію. Він швидко відводить погляд. — Ти… як же це сказати… як у тебе, ну, ти розумієш, із грошима?

— Усе гаразд.

— Справді? У тебе насправді все гаразд, Рейчел, тому що я не хочу, щоб ти…

— Усе добре.

— А може, візьмеш трохи? Дідько! Не хочу виглядати йолопом, але ти візьмеш трохи грошей? До кращих часів.

— Я запевняю тебе — у мене все гаразд.

Він перехиляється через мене, я ледь можу дихати, мені так кортить його торкнутися, відчути запах його шиї, заритися обличчям в його широку, мускулисту улоговинку між лопаток. Він відчиняє бардачок. — Дозволь, я лише випишу тобі чек, про всяк випадок, добре? Тобі навіть не потрібно його розготівковувати.

Я сміюся.

— Ти досі зберігаєш чекову книжку в бардачку?

Він теж починає сміятися.

— Ніколи не знаєш…

— Ніколи не знаєш, коли доведеться виручати з біди свою безумну колишню дружину?

Він проводить великим пальцем по моїй вилиці. Я підіймаю руку, перехоплюю його долоню і цілую її.

— Пообіцяй мені, - хрипко промовляє він, — що триматимешся якнайдалі від Скотта Гіпвелла. Пообіцяй мені, Рейч.

— Обіцяю, — кажу я, не кривлячи душею, я ледь стримую радість, тому що розумію: він не лише турбується за мене, він ревнує.

Вівторок, 13 серпня 2013 року

Рано-вранці

Я в потягу, намагаюся розгледіти купу одежі по той бік колії. Темно-синє вбрання. Гадаю, це сукня з чорним паском. Гадки не маю, як вона там опинилася. Сукню стовідсотково залізничники залишити не могли. Ми рухаємося, проте дуже повільно, тож у мене безліч часу роздивитися. Таке відчуття, що я вже бачила цю сукню раніше, бачила жінку, яка її носила. Тільки не пам’ятаю коли. На вулиці холодно. Надто холодно для подібної сукні. Здається, скоро засніжить.

Нетерпляче чекаю, коли побачу будинок Тома — мій будинок. Знаю, він буде вдома, сидітиме назовні. Знаю, що він сам, очікує на мене. Він підведеться, коли потяг проїжджатиме повз, помахає та посміхнеться. Я все це знаю.

Однак спершу ми зупиняємося навпроти будинку номер п’ятнадцять. Джейсон та Джесс вдома, смакують вино на веранді — дуже дивно, тому що навіть о пів на дев’яту ранку не пробило. На Джесс сукня з червоними квітами, крихітні срібні сережки з пташками — я бачу, як вони розгойдуються, коли вона розмовляє. Джейсон стоїть у неї за спиною, поклавши руки дружині на плечі. Я посміхаюся їм. Кортить помахати рукою, однак не хочу, щоб решта пасажирів вважала мене дивачкою. Я лише спостерігаю за ними і бажаю, щоб у мене теж був келих з вином.

Ми вже стоїмо доволі довго, однак потяг не рухається. Ну ж бо! Рушаймо! В іншому випадку Тома не буде назовні, я його проґавлю. Тепер я бачу обличчя Джесс, чіткіше, ніж зазвичай, — напевно, річ у світлі: воно дуже яскраве й висвітлює саме її, немов ліхтар. Джейсон продовжує стояти у неї за спиною, але руки вже не на плечах, вони охоплюють її за шию, і вона виглядає незатишно, налякано. Він душить її. Я бачу, як червоніє її обличчя. Вона плаче. Я підхоплююсь, стукаю у вікно, кричу, щоб він зупинився, проте він мене не чує. Хтось хапає мене за руку — це чоловік із рудим волоссям. Він наказує мені сісти, заспокоює, що невдовзі наступна зупинка.

— Потім буде вже надто пізно, — заперечую я, а він відповідає:

— Уже й так пізно, Рейчел, — тож, коли я знову дивлюся на веранду, Джесс уже стоїть, Джейсон схопив її за пасмо білявого волосся й має намір розтрощити їй голову об стіну.

Ранок

Минуло кілька годин відтоді, коли я прокинулася, проте мене досі трусить, ноги тремтять. Прокинулася від страху, з відчуттям того, що все, що мені, як я вважала, було ясним — виявилося неправдою. Усе, що я бачила — Скотта, Меґан — сама вигадала, нічого насправді не існувало. Але якщо моя уява так жартує, можливо, вірогідніше, що цей сон — також омана? Усе, що мені сказав Том у автівці, переплуталося з відчуттям провини через те, що сталося нещодавно у Скотта вдома: цей сон — лише спроба мого мозку все заперечити.

Однак знайоме відчуття жаху зростає, коли потяг зупиняється на семафорі. Я надто налякана, щоб навіть підвести голову. Вікно зачинене, нічого не видно. Усе тихо, спокійно. Чи то будинок покинули. Крісло Меґан досі порожнє на