Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

теменоса, агори, а також у Нижньому місті та на його північній околиці. Площа будинків у межах 100–600 м2. Найбагатші з них розміщувалися в центрі міста. Вони мали підвали, цистерни для зберігання води, викопані в льоху. Реконструкція громадських споруд і житлових комплексів на агорі елліністичного часу показує, що забудова тут велася за певною регламентацією.

У V–IV століттях до н. е. досить інтенсивно розвивалася економіка міста. Важливу роль відігравала торгівля з Південним Причорномор’ям і Малою Азією. У 331 році до н. е. до Ольвії підступили війська Зопіріона (одного з воєначальників завойовницької армії Александра Македонського). За допомогою скіфів облога була знята.

Систематичні розкопки Ольвії розпочав у 1901 році видатний російський археолог Б. В. Фармаковський. Він дослідив тисячолітню історію Ольвійського городища.

З кінця III – початку II століття до н. е. на території поліса та його округи починається нова військово-політична криза. У стародавній пам’ятці тих часів – декреті на честь Протогена, вибитому на мармуровій плиті, розповідається про людину з багатої міської верхівки, яка чимало зробила для ремонту та відновлення оборонних стін і башт Ольвії.

У II столітті до н. е. Ольвія потрапляє під протекторат скіфського царя Скілура. Посилюються її зв’язки з Кримом і Неаполем скіфським. В середині І століття до н. е. Ольвію спустошили гети. У третій чверті І столітя до н. е. ольвіополіти залежали від скіфського царя Фарзоя. УП – на початку III століття н. е. становище Ольвії дещо стабілізується. Тут розміщується римський військовий гарнізон, а за Септимія Севера (193–211 рр.) Ольвія входить до складу римської провінції Нижня Мезія. В середині III століття н. е., очевидно, внаслідок готського нашестя місто перестає існувати як античний центр.

Багатий дім в Ольвії ІІІ ст. до н. е. Реконструкція

Ольвійський некрополь виник у середині – третій чверті VI століття до н. е. між берегом лиману та Широкою, Заячою і Парутинською балками. У V–IV століттях до н. е. некрополь значно розширився, але найбільших розмірів він досяг за елліністичних часів. У другій половині III–II століть до н. е. некрополь ніби охопив місто підковою. Кладовище І—III століть н. е. було розташоване на північних кордонах міста, включаючи територію частини міських кварталів ранніх епох. Найдавніші поховання в могильнику – це грунтові ями з додатковими конструкціями з дерева, каменю, сирцю; могили перекривалися деревом (дошками або жердинами).

Комплекс речей у похованнях відповідав майновому стану, статі та віку померлих. Переважали місцевий столовий посуд та імпортна грецька кераміка – чорнофігурна, червонофігурна і чорнолакова. У похованнях елліністичного часу знайдено керамічні вироби Пергаму, Александрії та Гераклеї. У перші століття нової ери набули поширення червоно-лакова кераміка і скляний посуд, особливо багато амфор, які використовувались як тара для рідких і сипких продуктів.

За грецьким звичаєм ольвіополіти разом з померлим клали «обол Харона» у вигляді місцевої монети (дельфінчика). Особливі культові предмети представлені курильницями, амулетами, теракотами, лекіфами, дзеркалами. У цілому для Ольвії характерний грецький поховальний інвентар. Але паралельно з цим (особливо починаючи з перших століть нової ери) простежуються елементи сарматського, фракійського та інших впливів.

Tipa і Ніконій

Стародавня Тіра розміщувалася на території сучасного Білгорода-Дністровського Одеської області. Як свідчать античні автори, місто заснували наприкінці VI століття до н. е. вихідці з Мілета. Основу економіки античного міста становило сільське господарство: землеробство, виноградарство, виноробство, а також розведення худоби. Значну роль відігравала рибна ловля. З кінця V століття до н. е. Тіра встановлює тісні економічні, політичні і культурні зв’язки з античними центрами Західного Причорномор’я та Ольвією. У середині I століття до н. е. Тіра зазнала нашестя гетів, але життя в місті досить швидко відновилося. У перші століття нової ери місто розвивалося під впливом Риму. Намагаючись перетворити Тіру на свій опорний пункт, римські імператори у II столітті н. е. розміщують тут свої військові легіони. УIII столітті н. е. на Тіру напали племена, що входили до складу готського союзу. Дослідження показали, що життя в Тірі тривало приблизно до 70-х років IV століття н. е. Пізніше на місці Тіри зводиться середньовічний Білгород – золотоординський осередок XIII–XIV століть, потім з’являються фортечні мури XV століття, турецький Аккерман і нарешті сучасний Білгород-Дністровський.

Антична Тіра складалася, очевидно, з трьох частин: верхньої, терасної та нижньої. Нині залишилося близько 12 га території міста. Тут досліджено рештки житлового кварталу IV століття до н. е. – IV століття н. е., а також оборонний комплекс кінця IV ст. до н. е. – середини III століття н. е. Будинки кварталу мали житлові, а також господарські приміщення. Кам’яна кладка стін будинків позначена високою якістю. Внутрішня частина стін вкрита розписною штукатуркою. У перші століття нової ери відбувається перебудова жител кварталу, а під вимосткою вулиці було прокладено масивний водостік. Південніше цього кварталу у II столітті н. е. зводиться цитадель для римського гарнізону. У другій половині III – в IV столітті н. е. місто ще зберігало античні традиції, але склад його мешканців значно поповнюється за рахунок навколишніх поселень.

Некрополь Тіри займав значну територію безпосередньо за містом. Ближче до міста був грунтовий могильник, а далі – курганний. Над грунтовими могилами були кам’яні стели. Знайдені і досліджені стели датуються ІІ століттям н. е. На некрополі виявлено окремі склепи перших століть нової ери. Склепи входять в конструкцію курганів або побудовані окремо від них. Переважають два типи склепів: кам’яний ящик і монументальні споруди, що складалися з дромоса та поховальної камери.

Рештки міста Ніконія виявлено на лівому березі Дністра біля с. Роксолани Одеської області. Значну частину його знищили води лиману. Місто заснували іонійці в останній третині VI століття до н. е. Про нього згадують античні автори Арріан, Птолемей, Страбон та ін. У соціально-економічному розвитку Ніконія простежено кілька етапів. Наприкінці VI і в першій половині V століття до н. е. місто було значним землеробським і ремісничим центром, карбувало свою бронзову монету із зображенням сови і мало тісні економічні зв’язки з Середземномор’ям. Протягом другої половини V–IV століття до н. е. тривав розквіт міста, його територія значно зросла і була обнесена оборонним муром. УIII–II ст. до н. е. Ніконій поступово занепадає, зменшується його територія і обсяг торгівлі з грецькими центрами. Протягом І– W століть н. е. життя в місті поступово відновлюється.

На території Ніконія досліджено наземні сирцево-кам’яні і кам’яні будинки, вимощені камінням та уламками