Читати книгу - "Таємна історія"

«Учора ви їздили на ній?» — спитав він, мружачись проти дощу.

«Так».

Він змахнув вогкий чуб з очей і присів глянути ближче на решітку радіатора.

«Німецькі машини, — присвиснув він, — мені неприємно це визнавати, але, по-моєму, фріци вловили детройтський ритм металу. Не видно ні подряпини».

Я поцікавився, що він цим хотів сказати.

«Е, ну, дивися, вони їхали п'янючими. Шкодили як могли на громадській дорозі. Збили оленя. На смерть же?» — спитав він у Генрі.

Генрі, що вже стояв біля передніх дверей зі сторони пасажира, підвів очі.

«Що ти кажеш?»

«Оленя! Кирдик — і на смерть?»

Генрі відчинив двері:

«Мені здалося, що він мертвий».

Ми довго мовчали. Від диму в мене різало очі. Густий сірий серпанок висів під самісінькою стелею.

— То в чім проблема? — спитав я.

— Що ти маєш на увазі?

— Що сталося? Розказали ви йому чи ні?

Генрі глибоко зітхнув.

— Ні, — відповів він. — Можна було б, звісно, але, безсумнівно, чим менше про це знало людей, тим краще. Уперше лишившись із ним на самоті, я закинув пробний камінь, але в мене склалося враження, що історія з оленем його цілком задовольнила й він про все забув. Якщо він сам ні про що не здогадався, то й резону ставити його до відома не було. Тіло знайшли, про це написали новину в Hampden Examiner, і ніяких проблем не з’явилося. Та з якогось нещастя — певно, через те що в Гемпдені голодуха на такі історії, — за два тижні вони надрукували докладніший матеріал «Загадкова смерть в окрузі Беттенкілл», який трапився на очі Банні.

— Ідіотська історія, — підхопив Френсіс. — Він ніколи не читає газет. І все було б гаразд, якби не та бісова Меріон.

— Вона щось там передплачує для свого Дошкільного центру, — потер очі Генрі. — Банні пішов із нею в Трапезну на вечерю. Вона, ну, Меріон, надто довго теревенила з якоюсь своєю подругою, і Банні, знудившись, вирішив почитати її газету. Ми з двійнятами підійшли привітатись, і першим, що він нам вивалив, практично через усю залу, стало: «Агов, друзі, тут якогось фермера-птахівника закатрупили. Прям’ біля Френсісової хати». Банні заходився читати статтю вголос. Тріснутий череп, не виявлено ні знаряддя вбивства, ні мотивів, ні зачіпок. Я намагався придумати, як змінити тему розмови, аж раптом він заявив:

«Чуєте? Десятого листопада? Це ж ви якраз у Френсіса гуляли. Коли збили оленя».

«Не думаю, — відповів я. — В мене не сходиться».

«Кажу вам, десяте число то було. Я запам’ятав, бо це якраз перед днем народження моєї мами. Прикольно, правда?»

«Ну, так. Мабуть».

«Якби я був підозріливим, — правив він далі, — то подумав би, що це ваших рук справа, Генрі. Ви ж повернулися з Беттенкіллу, заюшені кров’ю з голови до ніг».

Генрі прикурив іще одну сигарету.

— Ти ж пам’ятаєш, в обідню пору в Трапезній не протовктися, Меріон із подружкою хапали кожне слово, крім того, ти в курсі, який він гучноголосий… Природно, що ми всі розреготались, і Чарльз ляпнув щось смішне, нам ледве вдалося звести розмову на іншу тему, як погляд Банні знов упав на газету.

«Слухайте, мені аж не йметься віри, — промовив він. — Натуральне вбивство в лісі, менш ніж у п’яти кілометрах від вас. Якби вас тоді зупинили копи, то сиділи б ви зараз у в’язниці. Тут номер надрукували для тих, хто має якусь інформацію. Тож Богом клянуся, при бажанні я б умить вам такі проблеми організував…» — і так далі, і таке інше.

Я й гадки не мав, що думати. Жарти в нього такі чи він і справді нас підозрював? За певний час він таки перескочив із моєю допомогою на іншу тему, але мені не стало від того легше. Банні знає мене як облупленого. Щодо цього він може похвалитися шостим чуттям. У мене камінь на душі лежав. Господи. Все відбувалося перед обідом, навколо ходили охоронці, вахтери, половина з них пов’язана з гемпденською поліцією… Наша легенда не пройшла б навіть поверхової перевірки на міцність. Я це прекрасно розумів. Ну не могли ми збити оленя. На жодній із машин немає ні подряпини. Якби комусь спало-таки на думку провести зв’язок між нами й небіжчиком… Як я сказав, ми зраділи, коли він перемінив тему. Та вже тоді мене не відпускало відчуття, що не востаннє ми чуємо від нього ці балачки. До кінця семестру Банні постійно нас дражнив — досить невинно, але як на людях, так і приватно. Ти ж знаєш, як він здатний поводитися. Варто за щось таке зачепитись — і вже кінця-краю не видно.

Я й справді це знав. У Банні був надприродний хист вивуджувати такі теми для розмов, що всім учасникам ставало ніяково. І якщо він уже витягав їх на білий світ, то хватка його не слабшала до самого кінця. Наприклад, скільки ми з ним були знайомі, стільки він і продовжував мені допікати за піджак, у якому я з’явився на наш перший спільний обід, піддрочував мене за мою ніяку та позбавлену смаку каліфорнійську моду. Направду, безпристрасне око не побачило б суттєвих відмінностей між моїм і його стилем, але відпускати свої єхидні ремарочки з цього приводу він ніколи не забував і не втомлювався. І, мабуть, усе тому, що, попри мій добродушний сміх, Банні мав туманне розуміння того, що йому вдалося зачепити мене за живе й у дійсності я страшенно соромився буквально непомітних відмінностей в одязі та ще менш помітних — у поведінці й манері триматися порівняно з усіма ними. У мене особливий хист зливатися з будь-яким довкіллям — вам у житті не зустрічався типовіший каліфорнійський підліток, яким я був, і водночас такий розпусний та згрубілий студент медучилища, — та все одно, незважаючи на всі зусилля, мені не щастило розчинятися настільки, щоб не лишати по собі жодних слідів інакшості, так само як зеленого хамелеона все одно помітно на зеленому листку, хай як тваринка прилаштовується під конкретні відтінки. Щоразу коли Банні обвинувачував мене, грубо, перед усім чесним народом, у тому, що я буцімто носив сорочку із тканини з додаванням поліестеру, або критично зауважував, що мої цілковито банальні штани, які неможливо відрізнити від його власних, мають яскраво виражений «західноамериканський крій», то найбільше задоволення з цієї розваги йому приносив несхибний, собачий нюх на теми, від яких я по-справжньому почувався ні в сих ні в тих. І Банні просто не міг не помітити роз’ятреної рани Генрі, коли згадав про вбивство.