Читати книгу - "Між нами, Верефрі"

— Меттью, нам потрібно обговорити деталі декору на весілля. У нас залишився лише тиждень, — сказала вона голосом, який намагався звучати мило, але було зрозуміло, що її дратує, що він проводить час зі мною.

— Тоді обговорюйте, — відповів він спокійно, киваючи в мій бік. — Харпер якраз відповідатиме за квіткові композиції.

Рейчел напружено всміхнулася, але я помітила, як її пальці міцно стисли ручку дверей.

— О, я впевнена, що пані Харпер зробить усе якнайкраще. Але я вважаю, що важливі рішення ми прийматимемо разом, як пара.

— Як завжди, кохана, — сказав Меттью-Ной тоном, від якого я не змогла зрозуміти, чи це жарт, чи реальність.

Я мовчала, щоб уникнути конфлікту. Натомість дістала записник і зробила вигляд, що щось записую. У такі моменти я завжди думала про свою подругу Віру. Якби вона була тут, вона б обов’язково вигадала спосіб розрядити ситуацію.

Віра та Лео

Того ж вечора, коли я повернулася додому, телефон задзвонив, і на екрані висвітлилося ім’я Віри. Її голос завжди наповнював мене енергією, навіть у найскладніші дні.

— Привіт, красуне! Як твої зіркові клієнти? — її тон був грайливим, але я знала, що вона також хвилюється про мене.

— Важко сказати, хто з них більш нестерпний, — відповіла я зітхнувши. — А як ти? Як Лео?

На іншому кінці було чути, як вона важко видихнула.

— Лео тримається. Але цього разу лікарі сказали, що часу залишилося дуже мало. Ми повинні зібрати суму найближчими днями, Харпер. Інакше він не отримає лікування.

Лео був братом Віри, і його хвороба тривала вже багато років. Ми разом влаштовували благодійні вечори, розпродажі квітів та навіть вистави, які Віра ставила з відомими танцівниками. Але сума, потрібна на чергову операцію, була величезною.

— Ми щось придумаємо, — я відповіла твердо. — У мене є ще кілька ідей для збору коштів.

— Дякую, Харпер. Ти найкраща.

Після дзвінка я знову відкрила записник. Можливо, я зможу використати майбутнє весілля, щоб залучити увагу гостей до нашої ініціативи? Але для цього мені доведеться знайти спосіб поговорити з Меттью-Ноєм, не викликаючи підозр у його “нареченої”. Наступного дня я знову опинилася у розкішному домі Меттью-Ноя. Цього разу я мала фіналізувати квіткові композиції для церемонії та прийому. Рейчел, на щастя, була зайнята іншими справами, і я працювала в більш спокійній атмосфері, якщо не враховувати Меттью, який періодично заходив, ніби спеціально, щоб поставити якесь дивне запитання.

Я якраз перебирала троянди, обираючи найкращі відтінки, коли він знову з’явився у дверях. Його погляд ковзнув по столу з квітами, а потім зупинився на мені.

— Ви завжди працюєте так старанно, чи це для нашого весілля особливий випадок? — його тон був майже невимушеним, але я відчувала приховану іронію.

Я повільно поклала квітку й подивилася на нього.

— Якщо я щось роблю, то викладаюся на всі сто. Але це не через вас, пане Меттью, а через мене.

Він посміхнувся, схрестивши руки на грудях, і я мимоволі звернула увагу на його шкіряні рукавиці, які він знову носив.

— Як благородно. Але, здається, у вас є ще щось на думці, Харпер.

Я вагалася лише секунду, але вирішила ризикнути.

— Насправді, є.

— Слухаю уважно, — він жестом запропонував мені продовжувати, схиляючись трохи вперед.

Я зробила вдих.

— У вас буде багато гостей на весіллі, впливових і заможних. Я знаю, що це не зовсім доречно, але… чи можу я організувати невеликий благодійний розіграш квіткових композицій? Виручені кошти підуть на лікування одного дуже важливого для мене хлопчика.

Його обличчя залишалося незворушним, але в очах блиснуло зацікавлення.

— Ви просите дозволу використати моє весілля для благодійності?

— Так, — відповіла я прямо, тримаючи його погляд. — Я не прошу грошей особисто від вас чи когось іншого. Лише можливість привернути увагу.

Він мовчав кілька секунд, які здалися вічністю. Потім повільно підійшов ближче, так, що я відчула його присутність ще сильніше.

— І хто цей хлопчик?

— Його звати Лео, — відповіла я, трохи здивована, що він взагалі поставив таке питання. — Він брат моєї найкращої подруги. У нього дуже складна ситуація зі здоров’ям.

Меттью знову надягнув маску байдужості, але в його очах щось змінилося.

— Гаразд, Харпер. Я дозволяю. Але за однієї умови.

— Якої?

— Я особисто контролюватиму, як це буде організовано.

Його слова звучали як виклик, але я була настільки вдячна, що просто кивнула.

— Добре. Дякую.

— Не дякуйте. Це ще не все, — сказав він і раптом посміхнувся тією своєю загадковою усмішкою. — До речі, ці троянди. Вони добре виглядають, але чи можуть вони передати вашу “душу”?

Я зітхнула й обернулася до композицій, ігноруючи його насмішкуватий тон. Але всередині відчула теплу хвилю. Можливо, цей суворий чоловік не такий байдужий, як хоче здаватися. Наступного дня, коли я приїхала в маєток, мене зустріла не Меттью, а Рейчел. Вона була у світлому костюмі, бездоганно підібраному, щоб підкреслити її статус, і з тією ж солодкою посмішкою, яку я почала ненавидіти.

— Харпер, рада бачити тебе, — вона вимовила моє ім’я так, ніби це було щось кумедне. — Меттью сьогодні зайнятий, тому я особисто допоможу тобі з усіма питаннями щодо декору.

— Добре, — відповіла я рівним голосом, стримуючи бажання закотити очі.

Ми вирушили до банкетного залу, де вже стояли столи й стільці, готові до оформлення. Рейчел тримала планшет і постійно щось нотувала, роблячи зауваження.