Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Саме в Карлсбаді вона відкрила життя, для якого, здавалося, була народжена. Там вони пробули всю весну, що дало змогу старості відновити здоров’я, а Ельжбеті – прийняти рішення не повертатися до прісного життя на Литві.

На зворотному шляху вони зупинилися у Варшаві, де як раз перебував Радзивілл, опікун і захисник роду Мирських. Тут знову почалися гулянки, обжерливість і пияцтво. Якби панове-браття не виходили з-за столу рачки, то і забави мовби не було. Через кілька тижнів князь Радзивілл вирішив повернувся до Литви, а її староста приєднався до його процесії. Ельжбета відмовилася їхати. Вона очікувала від чоловіка наполегливості та суперечок, але той сприйняв це рішення з полегшенням. Так настільки сумно виглядала картина їхнього шлюбу.

В столиці жінка ожила й розквітла. Вона швидко позбулася своїх провінційних рис.

Вона не шкодувала лестощів і витрат, бажаючи влитися у товариство і знайти нових чудових приятельок. Однією з них була Ізабелла Гольштейн, полька за походженням і дружина царського генерала, який воював десь у Сілезії з армією короля Пруссії. Обидві без чоловіків, але аж ніяк не самотні, вони знайшли спільну мову та інтереси. В основному, карти, молоді чоловіки та бали, залежно від настрою. Це був найпрекрасніший період у житті Ельжбети. Десь у Європі точилася страшна війна. Август III Саксонський зазнав поразки від Фрідріха, правителя Пруссії, і був змушений сховатися в Речі Посполитій, шляхта якої не хотіла й пальцем поворухнути, щоб захистити свого монарха. Країною, руйнуючи та грабуючи, марширували московські та прусські війська, хоча Річ Посполита зберігала нейтралітет у війні між державами. Все це мало хвилювало Ельжбету. Нові моди одягу з Парижа, книги, зачіски та бали – не було нічого важливішого в її житті. У неї було враження, що цей час триватиме вічно. Але війна закінчилася. Помер Август ІІІ Саксонський, а росіяни залишилися в Речі Посполитій, більше того – посадили на престол слухняного їм Понятовського. Великі магнати, в тому числі Радзивілли, чинили їм опір і були розгромлені залізною волею цариці Катерини. Станіслав Август і Чарторийські конфіскували маєтки переможених, а решту руйнувань зробили москалі, знищивши і забравши, що тільки було можна.

Ельжбета не зламалася. Вона була вільна і все ще мала свою вірну подругу Ізабеллу Гольштейн. Завдяки її заступництву вона мала намір повернути майно свого покійного чоловіка. Власне ця дружба і виявилася найбільшим розчаруванням.

Ельжбета відкинула печаль, яка її мучила.

– Нехай Антоній прийде сюди, – наказала вона покоївці і почала нарізати паштет.

Дворецький прибув до того, як вона встигла взятися до супу.

– Я запросила гостя і мені потрібно добре виглядати в його очах, – сказала йому Ельжбета. – На вечерю подайте фаршировану телятину і щуку у вині, а якщо тобі не вдасться дістати щуку, то вугра.

Антоній набув засмученого виразу.

– Постачальники вимагають гроші. Самому тільки різнику ми винні двісті злотих, а продавцю вина — понад сімсот злотих. Інших дрібніших кредиторів я навіть не рахую.

– Але, мабуть, у нас десь є кредит? – стурбовано запитала жінка.

– Поки що так, але я не знаю, що буде в грудні.

– Скоро все зміниться, ось побачиш, — пообіцяла вона вірному слузі. – А на десерт подайте варення.

– У нас їх багато, сад і городи цього року вродили.

– Відмінно. Хай будуть груші в цукрі, сливи, вишні, агрус... і, може, трохи малини, - вирішила хазяйка.

– А скатертина?

– Синя з лілеями. Також підготуй на вечір люстру з повною кількістю свічок.

– Таким чином ми витратимо ті невеликі запаси, що залишилися. Ми не можемо дозволити собі купувати більше.

– Знаю, але сьогодні має бути як у старі часи.

– Як накажете, – Антоній виглядав ще більш заклопотаним, ніж зазвичай.

Він вклонився й залишив Ельжбету одну. Вона подивилася на суп, з якого не скуштувала і ложки.

Думки про важке фінансове становище позбавили її апетиту до решти їжі.

Жінка встала з-за столу й пішла до алькову. У спальні переважав світло-зелений колір, відповідно до моди, так що кожна кімната або група кімнат була витримана в окремо мій гамі кольорів. Посеред спальні стояло ліжко з балдахіном, оздоблене малиновим штофом і завішене шторами. Поруч стояв столик з нічником. На підлозі біля ліжка лежала витягнута ведмежа шкура. Ельжбета не зовсім розуміла, чому вона не позбулася її разом із рештою пам’ятних речей від свого невдалого шлюбу.

Скрізь вона бачила порожні місця від картин, килимів та меблів, які вона мусила продати за посередництвом пана Зревінського. Вона завжди могла розраховувати на його мовчання. Зараз у неї залишилися лише необхідні меблі, пара турецьких килимів та гобеленів, сімейні портрети родини Мірських, а також улюблена картина майстра Греза, що висів у вітальні.

Ельжбета подумала, що треба зняти сукню і прийняти ванну перед сном.

Вона не спала минулої ночі й сподівалася, що кавалер Казанова не дасть їй перепочинку й наступної.

За допомогою дзвоника вона покликала служницю, щоб та допомогла їй зняти сукню. Залишившись лише у нижній спідниці, жінка підійшла до каміна. Насолоджуючись теплом, вона згадувала часи, коли їй не доводилося турбуватися про такі буденні справи, як вартість проживання. Ці обов’язки належали її чоловікові, а точніше – економам, яких він наймав. Староста Мирський більшу частину часу гуляв разом зі своїм протектором, Радзивіллом, мандруючи з ним від маєтку до маєтку та збираючи для нього прихильників. В основному це полягало в тому, щоб годувати і напувати бідну шляхту за магнатський кошт, здобуваючи таким чином її оплески та любов, а також голоси на сейміках. Єлизавета швидко відмовилася від подорожей з чоловіком, збентежена божевільним пияцтвом і безкультур'ям під час застіль.

– Нагрій воду для ванни, – наказала вона покоївці, а потім пішла до гардеробної, відокремленої від алькова ширмою з тонких дощечок і паперу.

Тут були велика дубова шафа для одягу та туалетний столик із дзеркалом. На поличках стояло багато флаконів з духами, маслами та мазями для збереження молодості шкіри.

Дивлячись на власне відображення, Ельжбета, як і щодня, шукала нові зморшки. Вона не помічала їх більше ніж учора й позавчора, але страх перед старінням тріпотів у її грудях, як дикий птах у клітці.

Поряд з гардеробною були двері, що вели до кабінету. Тут вона зберігала свої книжки, поставлені в горіховій шафі, і тут читала, сидячи в улюбленому кріслі. Навпроти місця, де вона зазвичай пила каву вранці, на стіні висів портрет жінки