Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Вона провела пальцем по краю філіжанки, даючи собі час подумати.

– Польською розмовляє? - запитала.

– Ні. Буквально кілька тижнів тому він приїхав із Санкт-Петербурга.

– З Санкт-Петербурга? Це несподіваний напрямок для жителя півдня.

– Таке враження, що це людина, яка більше ніде не затримується.

– Де найкраще можна з ним зустрітися?

– Там, де є гроші, і дурні, готові їх витратити, – відповів Мазаріні.

Щось у тоні його голосу спантеличило Ельжбету. Він мав на увазі її? Однак вона відкинула цю ідею, щонайбільше, він таємно ревнував до іншої жінки.

– Як звуть цього чоловіка?

– Джакомо Казанова, шевальє де Сенгальт, хоча я смію сумніватися в останньому.

– Ви підозрюєте, що він шахрай?

– Безперечно, гравець і розпусник, людина, яка ніколи не втрачає жодної нагоди отримати кошти для задоволення своїх нахилів, — серйозно відповів Мазаріні. – Я можу дізнатися більше, але це займе час.

Вони обмінялися поглядами. Обоє знали, що часу у них дуже мало.

Ельжбета відпила ковток шампанського. Уже третя склянка цього дня, а ще тільки полудень, — заговорив у ній моралізаторський внутрішній голос, але вона його відразу й ефективно придушила. Вона знала, що алкоголь не є хорошими ліками від смутку, самотності та тривоги, але поки нічого кращого не знайшла.

Жінка поставила порожній келишок з рішенням, що настав час покінчити зі слабкостями, яким вона піддалася, відколи її життя розвалилося.

– Перед від’їздом до Дрездена вишліть листи, розпитайте про нього – вирішила старостина. – Будь-яка інформація може стати в нагоді нам у майбутньому.

Якщо він шахрай, тим легше буде його позбутися, якщо справи приймуть некорисний оборот.

Мазаріні кивнув.

— Мені послати за ним?

Ельжбета задумалася.

– Я хочу спочатку придивитися до нього ближче, — вирішила вона. – В якому гральному домі він грає?

– У кількох, вчора він був на вулиці Трембацькій у Зревінського. Я особисто побував там, щоб переконатися, що він є відповідною людинаою. – Трохи виграв, але не дуже. Ймовірно, він досліджував поле.

– Складається ідеально, — відповіла жінка. – Зревінський – перевірений приятель. Він домовиться про зустріч, якщо я його попрошу.

Венеціанець і справді її вразив. Перш ніж сісти за його столик, Ельжбета спостерігала, як жінки в салоні гри кидають улесливі погляди на смаглявого жителя півдня, який був на голову вищий за інших чоловіків, що грали за столами.

Зрілий, впевнений, навіть зухвалий, але чарівний.

Спокусник і азартний гравець. Людина з нізвідки. Той, хто може зникнути, не збуджуючи непотрібної цікавості. Це була саме та людина, яку вона шукала.

Він здивував її одним. Смілістю, коли вимагав, щоб вона зробилася ставкою у грі.

Згідно з планами Ельжбети, вони повинні були зустрітися в її садибі, попередньо пройшовши стадію залицяння згідно зі звичаєм, які зазвичай відбувається між чоловіком і жінкою з її кола. Зухвалість Казанови справила на неї велике враження, Ельжбета мусила сама собі в цьому зізнатися. Те, як він поводився, і те, що сталося між ними пізніше, викликало у неї цікавість щодо продовження цих стосунків.

Із спогадів її витягнув голос кучера, який зупиняв коней упряжки. Ельжбета виглянула у вікно. Вона була вдома. Один із лакеїв бігом наблизився до карети й відчинив двері. Жінка вийшла за допомогою слуги і критично подивилася на палац, в якому проживала.

З кількох резиденцій, які вони мали з чоловіком, ця була єдиною, яку їй вдалося зберегти від кредиторів і конфіскації новою владою. Палацик мав один поверх і зовсім не нагадував розкішні резиденції Потоцьких, Мнішеків чи Чарторийських. Проте він був її притулком. Місцем, де вона почувала себе вдома.

Біля входу до зали на неї чекав Антоній у золотій лівреї мажордома.

– Розпали камін у спальні й подай сніданок, я голодна, — сказала старостина служниці й пішла прямо до їдальні.

Вона задоволено оглянула світлу кімнату зі столом посередині. Стіни їдальні були обклеєні блакитними шпалерами, які нагадували теплий серпневий день і пом'якшували холод сірого осіннього світла, що лилося крізь вікна. Підлогу робили з соснових дощок, вікна та двері пофарбували масляною білою фарбою. Опалення їдальні здійснювала кахельна піч, поставлена ​​на дерев’яних ніжках, яку за потреби можна було пересувати. На жаль, через фінансові міркування вогонь розводили лише в деяких кімнатах.

Ельжбета ніде не бачила ні павутини, ні пилу. Підлога також була щойно відполірована. Пізніше вона вирішила похвалити Антонія, який наглядав за прислугою в будинку. Все одно, її залишилося небагато.

Вона була змушена звільнити більшість покоївок, конюхів і навіть прачок, зайнятих за часів її чоловіка. Постійно вона залишила з собою лише кухара та кількох потрібних людей, без яких дама її стану не могла обійтися.

Жінка сіла на чолі столу. За ним могли розміститися дванадцять чоловік, але минуло півтора року, як востаннє цей предмет меблів обслуговував стільки людей одночасно.

Згадуючи щасливі часи, вона дивилася вгору на люстру з мідними свічниками. Нею не користувалися кілька місяців через заощадження, які прийшлося робити після втрати маєтку.

Від сумного видовища Ельжбету відвернув звук відчинених дверей. Марія тихо увійшла до їдальні, поклонилася, коли погляд графині зупинився на ній, і поставила тацю зі сніданком перед господинею.

Старостина подивилася на маленьку порцію гусячого паштету й миску з телятиною й овочевим бульйоном. Наперекір чоловікові, а також заради моди і здоров'я вона не визнавала шляхетської обжерливості.

Староста любив польські страви з кислим, гострим і солоним смаком. Коли вони жили разом, на столі переважали часник, цибуля, огірки та квашена капуста, до яких зазвичай додавався чорний литовський хліб. Крім того, щодня, крім пісних днів, подавали жирне м’ясо та дичину, яку староста привозив із мисливських угідь. Справжня пристрасть його життя.

Вино, мед і, насамперед, горілка текли рікою. Її чоловік випивав по кварті горілки під час кожного прийому їжі, і в останні роки його життя жінка майже не бачила його тверезим. Ельжбета з огидою відкинула спогад про те, як він з’являвся в її алькові, весь пропахлий горілкою та спітнілим одягом.

В якийсь момент в результаті пияцтва староста занедужав, і медики порадили йому поїхати на води. Він, звичайно, наполягав на тому, щоб залишитися в Литві, але жінка змусила його поїхати в Карлсбад, де він лікувався від недуг, викликаних надмірною схильністю до веселощів.

Поки чоловік проводив час з цілющими водами і грязьовими ваннами, Ельжбета захоплювалася балами і концертами, відвідувала оперні та театральні вистави. Вона також відвідувала казино,