Читати книгу - "Камінний мірошник, Іван Леонтійович Ле"

По інших селах були такі, що повернулися з Червоної Армії комуністами, вони вносили в село струмінь нового. Там утворювалися радянські активи. А Халайдаївка якесь забуте, затуркане село. До кого йому звернутися за розумною підтримкою? Нехай би хоч переконав отих невір-насмішників.

Та ще й з харчами знов скрутнувато. З полиці сухарці, недоїдки позбирав. Картоплю перевірив у кутку за дверима.

— Скудно скрізь, — упевнився боляче, — зовсім скудно. Живеш, неначе ось-ось на переселення в Сибір чи до Акмолінської області вирушиш... І хіба живеш? Хіба це життя? А живуть же. Скудоуміє...

Не вірячи сам собі, знов перевіряв свої харчові запаси. Не знайшов ані крихітки ніде, махнув рукою і вийшов надвір. За сінешнім порогом знов хотів би повернутися, ще полицю зняти додолу, може, щось знайшлося б. З учорашнього дня рісочки в роті не було. Та на вулиці вгледів Василевого Терешка. Бойовий хлопчина, збирається комсомол у селі створити, цікавиться всім. Побачив і здивувався: невже оце за два роки він не бачив коло свого двору цього Терешка? Два роки, як жив у Халайдаївці, не поцікавився молоддю, кооперацією, школою. З учителями на зборах стрічався, про колектив та фосфорити говорив, а молодь... тільки оце вздрівши Терешка, згадав, що вона є в селі.

Кого, як не їх, молодих юнаків, дівчат запалювати треба, поговорити з ними, порадитись. Щоправда, в Халайдаївці Терешко не в шані був. Про нього таке говорилося, що Остап часом дивувався, але не вірити не міг. Та хіба й про нього, про Остапа, краще говорять в селі? А що правди з того, що про нього говориться? Божевільним охрестили з легкої попової руки, ледачим обзивають, та власне його ім’я... ніби й не було його зроду: камінний мірошник — було відомо від найстаршого до найменшого.

— Добридень, Терешку! Парубкуємо, значить.

— А таке, драстуйте. Парубкуємо, раз парубкувати. Ваше діло інше, ви вдруге парубкуєте... Що поробляємо?..

«Чи не хазяїн — що поробляємо...» — думав Остап, наближаючись до перелазу, де стояв юнак. І відповів, потрапляючи в хазяйський тон:

— Так собі... Зітхаємо потроху. На грабарі б оце вирватись, треба заробити трохи, а то вже тіло собак дратує... Не чув там, ніхто не набирає піших?..

— Угу... — промимрив Терешко, розглядаючи крізь ворітницю Остапів двір.

Там, серед двору, перед порогом, з-під талого снігу визирала купка дірчастого каміння.

— Чули ми, що ви щось робите з оцього каменю, та все не впевнимося.

— З ким це ви чули? Де?

— А молодь. Ми ж комсомольський осередок утворюємо.

— Комсомольський? — перепитав Остап, неначе побоюючись, що Терешко не стримається і продовжить оте образливе: «Камінний мірошник»...

— Еге ж. До нас інструктор уже приїздив. Про колективи, як і ви, дещо говорив, а ми нагадували й про фосфоритне добриво... Землі в нас, знаєте...

— Да-а... Цікаво було б і мені побувати у вас на тих зборах. Старуватий для комсомолу, але дещо пояснив би... Отож роблю. Доробився, що на вулицю хоч не виходь. — Остапові здалося, що оце й є та людина, якій можна хоч поскаржитись. — Камінним мірошником продражнили, у божевільні записали. Чи я собі тільки хотів добра? Отак страждаємо всі. Поки голодували, доти й згоджувалися а як виросло хоч щось, так... божевільний... Та ще й на гріх... у самого ні крихітки...

— Погано, як так... М-да, — міркував щось юнак. — Ви б зайшли коли-небудь до нас. Не цурайтеся, нічого, що не молодий. Доповідь би можна було поставити вашу...

— Доповідь? Що там доповідь, коли я, бач, тепер голодую... з голоду здихаю...

Терешко на хвилину відірвав очі від камінців, глянув на змарнілого Остапа. Здалося, що людина обвинувачує молодь.

— То зовсім погано. А ми, на жаль, бачите й не поцікавилися. Це вже скандал... Хто ж знає, що ви на харчах святого Антонія?.. Комнезам хоч сам бідний, але ж у критичну хвилину міг би підтримати... — і раптом запитав:

— Ви в комнезамі лічитеся?

— Ні, не лічусь.

— Ну, от тобі, а кажете — голодуєте. Коли б же ви в комнезамі, обрали б оце вас до комітету, може, і на голову. Працювать і не голодувати. А так справді пропасти можна самітному. «Голодую»... Звісно, голодуєте...

І не закінчив фрази. Його знов приваблювали оті комінці, і коли очі відвернулися від Остапа, неначе й забув, про що хотів поговорити. Та й Остапові раптом здалося, що добра від цієї зустрічі з Терешком мало. Його пекуча потреба лишається і після зустрічі такою самою.

Юнак припав до ворітниці, мабуть, викинувши з голови Остапа та його турботи про день насущний, замимрив собі під носа:

— Фосфорити, суперфосфати...

А коли збоку кашлянув Остап різким кашлем, ніби а ж тріснуло щось у нього в грудях, Терешко струснувся з несподіванки, знов побачив поруч голодного, випрацьованого Остапа, виправдувався:

— Треба поговорити у нас. Я неодмінно спитаю в комнезамі. Заходьте, Остапе Даниловичу, післязавтрього, здається, намічаються збори, побалакаємо... От тільки знаєте, воно... Суперфосфат. то він суперфосфат... та чи на наші землі він потрібен? Треба б в агрономів розпитатися. Самі ж знаєте, сіяли ви, здається, в балці на солончаку...

Балачці прийшов край. Остап потис юнакові руку і, простеживши, як той пішов від двору, відчув іще більшу самотність.

З. ПОДІЯ

Надвечір, стомлений, ледве живий, повертався Остап з комітету незаможних селян. Цілісінький битий день простовбичив у прокуреній хаті. Надивився, наслухався всього. Спробував був де з ким ще заговорити про свої плани суспільного обробітку землі, та, коли побачив, що рідко кого це цікавило, замовк. Тут інше життя вирувало. З ранку до вечора товпилися люди і чомусь безугавно лаялися. Ну, хіба буде хтось слухати Остапові вигадки, такі мрійницькі, чудні, коли тут про землю на двір, а чи на душу спорять, в кутку ділять хліб, обділяють. Раптом ускочить хтось у хату, дверей не зачинить і замість «драстуйте» ще з порога, та так, щоб перекричати галас хатній:

— Підіть ви під три чорти! Нестеренкові так і на посів, і на галушки, а мені... Та що це... Хіба він член кращий чи дочку заміж видає?..

— Чого ви галасуєте? Ви ж на Одарку півтора пуда брали, грішми брали?

— Грішми? А він? Куди дерево, що на лазню, поділось, га? Корови вимінюють, на хазяйство стягаються... Грішми,