read-books.club » Короткий любовний роман » Maybe..., Alana Nesta 📚 - Українською

Читати книгу - "Maybe..., Alana Nesta"

33
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Maybe..." автора Alana Nesta. Жанр книги: Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
3

З ним увесь час здавалося, що я перебуваю в епіцентрі торнадо. Лечу вгору, наді мною чисте небо, але я знала, що це ненадовго, скоро вихори повітря викинуть мене назовні. Головне не зациклюватися, інакше мене розіб’є, те, що залишилось зовні.

Моє тіло ще здригалося від оргазму і мені зовсім не хотілося рухатися. Я думала, що просто зараз засну на цьому столі, але при цьому намагалась жартувати.

Він здавалося, погано розумів, про що я говорила, відповідаючи односкладно. Важко сказати, чи приймала я душ, якби він мене туди не доніс, а потім, як матуся, що чахнула над своїм дитям, підіткнув ковдру. Деякий час мені здавалося, що він збирався піти, тому я простягла руку і поплескала ліжко поруч із собою. Він одразу приліг поряд, і як якусь іграшку підгріб мене до себе міцно обійнявши.

Під його мірне дихання я заснула і вперше я спала без своїх демонів, які мучили мене щоночі не даючи відпочити. Начебто вони злякалися цього чоловіка і вирішили перечекати від гріха подалі.

Прокидалася я повільно, потягуючись. Я почувала себе кішкою, яка вдосталь об'їлася вершків. З кухні йшов чудовий аромат кави.

– Ще б додати до нього запах ванілі, тоді я б точно відчула себе вдома. Подумала я підіймаючись з ліжка. Не одягаючись я  просто замоталася в простирадло і попрямувала на кухню. Зупинившись біля дверей, я залюбувалась, чоловіком на моїй кухні.

Босий, в одних джинсах він чаклував над кавою, тихо чортихаючись.

Окинувши оком бардак, який він влаштував на кухні,  зрозуміла, що кухня то не його... Я вже хотіла привітатись і приєднатися, як він схопив за турку та обпік руку. Мені стало смішно. Спроба пожартувати не мала успіху, він образився і почав кусатись словами.

Я злякалася, що він піде, тож схопивши чашку, відійшла до вікна, намагаючись його підбадьорити. Я навіть не чекала, але він підійшов і обійняв мене.

Мені було добре, кава, він і тиша. Я не знаю скільки часу ми так простояли біля вікна, але снідали ми вже холоним омлетом з хлібом та сиром, при цьому ділились різними історіями з зйомок, а сміялись, як навіжені.

Від йог пропозиції вимити посуд я відмовилася, сказавши, що в моїй хаті закон, хто готує, той прибирає, але я з радістю приготую щось на обід.

 Ми весь день розмовляли, танцювали, слухаючи музику. Він, лежачи на моїх колінах, читав улюблені місця з книг, у які був закоханий. Я слухала, перебираючи його волосся, а іноді нахилялася і подразнюючи цілувала його, ловлячи подих.

Іноді ми замовкали, і тиша, наче заколисувала нас. Ми сиділи, обійнявшись і дивилися у вікно, як струмені дощу малюють на вікні свої візерунки, перетікаючи один з одного.

Це місто «найдощовіще» на світі. Тут якщо дощу немає з ранку, то він буде в обід чи ввечері, чи вночі. Але неодмінно буде. Тут вийти з дому без парасольки так само, як і без одягу.

Вечір спускався на місто, повільно вбиваючи світло. Ми продовжували думати кожен про своє. Але одна думка висіла над нами у повітрі, завтра все закінчиться. Ми підемо різними дорогами, цьому не буде продовження. Почуваючи легкий смуток та полегшення.

Ми знову кохалися, але це вже не був секс незнайомців. Це було повільно болісно. Він дослідив кожен клаптик мого тіла, та й я не залишалася у боргу. Ми цілувалися, ніби завтра нас стратять, чи зітруть пам'ять. Ми хотіли зупинити цю мить, як у комп'ютерній грі.

***

Боже, читати їй, коли вона дражнить тебе, розпалює. Це… Я тримався з останніх сил, докірливо кидаючи на неї погляд – «вчителя на нерадивого учня», і вдавав що розлютився. Але вона не заспокоювалася. Я відчував, що це останні години і більше ми не зустрілися.

Я чітко розумів, що про цей наш вікенд, ні я ні вона не розповімо нікому. Можливо вона зрідка буде згадувати, надіюсь, як щось чудове. Я раптом усвідомив, що за цей короткий час, вона допомогла мені пробачити себе. Надіюсь і я допоміг їй у чомусь, бо за весь час, що ми разом у  неї в очах більше  небуло того болю, що я побачив раніше.

Цієї ночі ми не спали. Вона цілувала мене, її руки не зупиняючись ні на мить, досліджували моє тіло. У нас цієї ночі не було заборон, лише бажання тіла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Maybe..., Alana Nesta», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Maybe..., Alana Nesta"