Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Бонд детально випитав у Декстера і Лейтера про зв’язки велетня-негра зі «СМЕРШем». Факти, що вони навели, видавалися переконливими.

У 1951 році, пообіцявши мільйон доларів золотом та політичний притулок, ФБР нарешті вдалося завербувати відомого радянського агента МДБ — з умовою піврічної роботи на них. Упродовж місяця все йшло добре, і результати перевершили найсміливіші сподівання. Радянського шпигуна призначили на посаду економічного радника у радянську делегацію в ООН. Одного суботнього ранку він спустився в метро на станції Пенсильванія, щоби дістатися в літню резиденцію радянської місії у Глен-Коув — колишній маєток Морґана на Лонґ-Айленді.

Позаду нього на платформі стояв «Біґ Мен», якого опісля упізнали зі світлини. Поїзд прибув, і негр-велетень пішов собі геть до виходу із станції ще до того, як перший вагон зупинився перед кривавими рештками тіла росіянина. Ніхто не бачив, щоби «Біґ» штовхнув чоловіка, але у натовпі зробити це було зовсім нескладно. Свідки стверджували, що це не могло бути самогубство. Падаючи, чоловік пронизливо скрикнув, а на плечі у нього (яка іронія долі!) був мішок із ключками для гри в гольф. Звісно ж, «Біґ Мен» мав залізне алібі — непохитне, як Форт-Нокс19. «Біґа» затримали і допитали, але його швидко витягнув найкращий адвокат Гарлема.

Таких доказів було достатньо для Бонда. Це була людина справді «СМЕРШу» — з відповідною підготовкою та безжальною і вельми дійовою зброєю страху й смерті.

І яка чудова знахідка — тримати всю дрібноту злочинного світу Гарлему в покорі й налагодити ефективно діючу мережу чорношкірих інформаторів лише через боязнь перед вуду та усім надприродним, так глибоко й споконвіку вкорінену в свідомість негрів! І яким насправді генієм треба бути, щоб для початку підпорядкувати собі усю транспортну систему Америки: усі поїзди, їх провідників, водіїв вантажівок, портових докерів! Мати в своєму розпорядженні безліч інформаторів, які й не здогадувалися, що всі поставлені їм запитання формують у Москві! Професіонали середньої руки думатимуть, — якщо таке взагалі спаде їм на гадку, — що всю цю інформацію про вантажі й графіки перевезення продають конкурентним транспортним концернам.

Уже не вперше Бонд відчув, як у нього по спині повзуть мурашки, коли він думає про те, як чітко і злагоджено працює радянська машина, базована на страхові смерті й тортур, головним двигуном якої був «СМЕРШ». «СМЕРШ»... Саме слово — наче легкий подих смерті.

Зараз, у спальні готелю «Сент-Реджіс», Бонд відкинув ці думки і нетерпляче вистрибнув з ліжка. Тепер перед ним був один зі смершівців — і чекав, поки його розчавлять. Розслідуючи справу «Казино Руаяль», Бонд лише побіжно стикнувся з ним. Цього разу вони зійдуться віч-на-віч. «Біґ Мен»? Тож нехай це буде грандіозна розправа — цілком у стилі Гомера.

Підійшовши до вікна, Бонд розсунув завіси. Номер виходив на північ — на Гарлем. Хвилину Бонд вдивлявся у далекий горизонт — туди, де в іншій кімнаті спав той чоловік — а можливо, вже прокинувся і думав про нього, Бонда, котрого бачив разом із Декстером на сходах готелю. Бонд зауважив, що день просто чудовий, і посміхнувся. Однак жодному чоловікові — у тому числі «Біґ Мену» — ця посмішка не сподобалася б.

Знизавши плечима, швидко підійшов до телефона.

— Готель «Сент-Реджіс». Доброго ранку! — озвався голос у слухавці.

— З’єднайте мене зі службою доставки їжі в номери, — попросив Бонд.

— Служба обслуговування? Я хотів би замовити сніданок. Півпінти апельсинового соку, яєчня з трьох не надто засмажених яєць із беконом та подвійне еспресо з вершками. Грінки та джем. Записали?

Замовлення повторили слово в слово. Бонд вийшов у хол і забрав звідти купу газет вагою не менш як п’ять фунтів, котру зранку залишили йому під дверима. На столику в холі лежала також гірка пакетів, які Бонд поки що проігнорував.

Напередодні він дозволив людям із ФБР трохи його «американізувати». Прийшов кравець і зняв із нього мірку, щоби пошити два однобортні піджаки з темно-синьої вовняної тканини (Бонд рішуче відмовився від чогось екстравагантнішого), а з крамниці чоловічого одягу принесли сліпучо-білі нейлонові сорочки з видовженими комірцями. Він змушений був прийняти з півдюжини фулярових краваток з крикливими малюнками, темні шкарпетки з модними стрілками, кілька «представницьких» носовичків для нагрудної кишені, нейлонові майки та труси (які тут називалися чомусь «футболками» й «шортами»), легке зручне пальто з верблюжої шерсті з підкладними плечима, м’який сірий капелюх із невеликими крисами, чорною стрічкою і вм’ятиною посередині та дві пари дуже зручних чорних мокасинів на щодень.

Він також отримав «шикарний» затискач для краватки у вигляді батога, невеликий гаманець з крокодилячої шкіри від Марка Кроса, вишукану запальничку «Зіппо», пластиковий несесер із бритвою, гребінцем для волосся та зубною щіткою, окуляри у роговій оправі зі звичайними лінзами, різні інші дрібнички й, нарешті, легкий гартманівський саквояж «Попутник авіапасажира» для зберігання усього цього добра.

Йому дозволити залишити «беретту» 25 калібру з пласкою рукояткою та коричнево-жовтою кобурою, але всі інші особисті речі мали забрати опівдні та відправити на Ямайку.

Бонду зробили військову стрижку й ознайомили з легендою, згідно з якою він — виходець із Нової Англії, з Бостона, працює в Лондоні у трастовій компанії («Ґаранті Траст компані»), а в Штати приїхав у відпустку. Також йому нагадали, що слід казати «чек», а не «рахунок», «кеб» замість «таксі» та (а це зауваження було від Лейтера) — послуговуватися лише короткими словами. Ви можете підтримати бесіду, радив Лейстер, обмежившись лише «Йа-а» або «Ноуп» — замість «так» чи «ні» — та словом «звісно». Слід усіляко уникати чисто англійських слів, застерігав Лейтер, особливо ж слова «насправді». На це Бонд зауважив, що такого слова в його лексиконі ніколи й не було.

Він похмуро глянув на купу пакетів, що містили усі подробиці його нинішнього «я», востаннє вислизнув з піжами («тут, в Америці, ми спимо переважно голяка, містере Бонд») і прийняв крижаний душ. Голячись, вивчав своє обличчя в дзеркалі. Жирний завиток чорного волосся над правою бровою втратив значну частину закарлючки; волосся на скронях було коротко підстрижене. Нічого не вдалося зробити лише з тонким вертикальним шрамом на правій щоці, хоча фебеерівці й експериментували з гримом. Також не вдалося прибрати холодний та злий блиск у сталево-сірих очах, однак у чорному волоссі та високих вилицях було щось американське, і Бонд вирішив, що згодиться й так — хіба що про успіх у жінок доведеться забути.

Голяка пройшовши у хол, Бонд розірвав кілька пакетів. Згодом, уже в білій сорочці та синіх штанях, перейшов у вітальню, присунув крісло до письмового столу біля вікна і почав читати «Дерево мандрівника» Патріка