Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

з Ейкелі постійно листувалися. Щоправда, час від часу листи губилися, і ми були змушені відновлювати написане, витрачаючи чимало сил на копіювання. Головною метою було порівняти наші підходи до загадкових міфів і виробити узгоджений погляд на зв’язок між жахливими подіями у Вермонті зі структурою і змістом прадавніх легенд.

Насамперед, ми зійшлися на тому, що ці страхітливі істоти та пекельні Мі-Го з Гімалаїв були потворними втіленнями того самого жахіття. Були висунуті також захопливі зоологічні гіпотези, котрі я вирішив обговорити з професором Декстером із мого коледжу, попри категоричну вимогу Ейкелі нікому не розповідати, з чим ми маємо справу. Якщо я і порушив цю вимогу, то лишень через те, що вважав: на цій стадії попередження щодо небезпечності вермонтських пагорбів і гімалайських піків, на які намагались видертись відчайдушні дослідники, відповідають інтересам людства більшою мірою, ніж мовчання. Одним із конкретних завдань, що постало перед нами, було розшифрування ієрогліфів на злощасному камені, це мало зробити нас володарями таємниць більш глибоких і вражаючих, ніж усі, які дотепер знало людство.

ІІІ

Під кінець червня я, нарешті, отримав запис фонографа — з Бреттлборо, оскільки Ейкелі не довіряв залізниці, що проходила північніше. Ним опанувала параноя, яка стала ще сильнішою, коли зникли деякі з наших листів; він почав часто говорити про підступи деяких осіб, яких вважав агентами загадкових істот, їх таємною зброєю. Найбільше він підозрював похмурого фермера Волтера Брауна, що жив одинаком на занедбаному схилі пагорба поблизу густого лісу, і запевняв, що нерідко бачив, як той вештався у Бреттлборо, Беллоуз-Фоллз, Ньюфейні та Південному Лондондеррі, коли робити там йому було зовсім нічого. Більше того, він був упевнений, що чув голос Брауна за певних обставин під час однієї жахливої розмови, а одного разу виявив слід ступні або, точніше, відбиток кігтя неподалік будинку Брауна, що могло бути надзвичайно лихою ознакою. Цей слід був підозріло близько до відбитка ноги самого Брауна, і обидва сліди були повернуті один до одного.

Отже, запис прибув із Бреттлборо, куди Ейкелі приїхав пустельними дорогами Вермонту на своєму «форді». У супровідній записці він зізнався, що починає боятися цих доріг і навіть по продукти до Таунсенда їздить лиш засвітла. Ейкелі повторював знову і знову, що не можна наближатися до цих тихих і загадкових пагорбів, коли знаєш так багато, як він, і що скоро він збирається перебратися до сина в Каліфорнію, хоч як важко покидати місця, з якими тебе пов’язують спогади і родинні зв’язки.

Перш ніж прослухати запис на пристрої, який я взяв у адміністративному приміщенні коледжу, я уважно прочитав супровідну записку Ейкелі та листи, в яких згадувався цей запис. Як зазначалося, його було зроблено приблизно о першій годині ночі 1 травня 1915 року біля заваленого входу до печери на вкритому лісом західному схилі Темної Гори, там, де вона нависає над болотом Лі Свомп. У цих місцях постійно лунали дивні голоси, тому він і приніс туди фонограф, диктофон і восковий цидіндр, сподіваючись на добрий результат. Попередній досвід підказував йому, що найвдалішою має бути Вальпургієва ніч[38], або ніч Шабашу, яка згадується у потаємних європейських легендах, і він не був розчарований. Втім, слід зазначити, що він більше ніколи не чув голосів у цьому місці.

Окрім звичних лісових звуків, на записі можна було виокремити фрази якогось ритуалу, а ще ясно було чути голос людини; його Ейкелі, щоправда, так і не зміг упізнати. Це не був голос Брауна, а найвірогідніше, належав освіченішій людині. Другий голос, власне кажучи, був найважливішою частиною запису і радше нагадував якесь огидне дзижчання, що не мало нічого спільного з мовою людини, попри те, що голос цей вимовляв людські слова з хорошим знанням англійської граматики і вимови.

Схоже, що під час запису ритуалу фонограф і диктофон працювали не надто добре, і це було дуже прикро, беручи до уваги і без того притлумлене та нерозбірливе звучання; зрозуміти вдалося лиш окремі фрагменти. Ейкелі переслав мені власноруч зроблену стенограму, і, перш ніж увімкнути апарат, я її ще раз переглянув. Текст здавався радше незрозумілим і загадковим, аніж жахливим, хоча знання обставин запису і його походження надавало додаткової моторошності, яку годі було передати словами. Перекажу повністю геть усе, як спромігся запам’ятати, неодноразово прочитавши стенограму і прослухавши запис. Таке неможливо забути!

(Нерозбірливі звуки)

(Добре поставлений чоловічий голос)

…Володар Лісів, навіть для… і дари людей Ленґа…отже, з криниць ночі у безодню космосу, а з безодні космосу у криниці ночі, вічно підноситимуться слова подяки Великому Ктулху, Тсатоґґуа, і тому, Чиє Ім’я Не Можна Називати. Вічна подяка Їм і побажання достатку Чорному Козерогові Лісів. Йя! Шуб-Ніґґурат! Козеріг із Тисячею Нащадків!

(Дзижчання, що імітує голос людини)

Йя! Шуб-Ніґґурат! Чорний Козеріг Лісів із Тисячею Нащадків!

(Дзижчання)

…Настав час Володаря Лісів… сім і дев’ять, сходами з оніксу вниз… присвятити Йому, тому, хто з Безодні, Азатоту, з тих, перед ким ти навчив нас схилятися… на крилах ночі за межі космосу, за межі т… Тому, для кого Юґґот — молодший син, що самотньо ширяє в чорному етері біля краю…

(Дзижчання)

…ходити серед людей і знайти шляхи до того, що знає Той, хто з Безодні. Все має бути сказане Ньярлатотепу, Могутньому Посланцю. І він матиме вигляд людини, воскову маску і одяг, які приховають його зовнішність, і спуститься долі з країни Семи Сонць, щоб насміятися з…

(Голос людини)

…Ньярлатотеп, Великий Посланець, що приносить із порожнечі дивну радість Юґґоту, Отець Мільйона Обраних, вивідувач серед…

(На цьому мова уривається, запис закінчився)

Ось такі слова я почув, коли увімкнув фонограф. Мене охопив непідробний страх, коли я натиснув на важіль і почув рипіння голки; я зрадів, що перші ледь чутні уривчасті слова були вимовлені людиною — м’яким, приємним голосом із бостонським акцентом, що належав освіченому городянину, а не вихідцю з вермонтської глушини. Прослуховуючи ледве чутний запис, я пересвідчився, що він ідентичний ретельно виконаній стенограмі Ейкелі. Цей м’який бостонський співучий голос виводив: …«Йя! Шуб-Ніґґурат! Козеріг із Тисячею Нащадків!..»

Потім я почув інший голос. І досі здригаюся, щойно подумаю, якою мірою мене вразили ці звуки, хоч я і був підготовлений до них листами Ейкелі. Ті, кому я пізніше розповідав про цей запис, бачили в ньому лиш дешеву підробку або ознаки божевілля; але якби їм довелося почути цей бридкий голос або прочитати всі листи Ейкелі (і особливо той жахливий і детальний другий лист), я переконаний, вони змінили б свою думку. Мені дуже шкода, що я виконав волю Ейкелі і більше нікому не дав прослухати записи, і такою ж мірою шкода, що всі його листи теж були втрачені. Як на мене, то я чув голос на власні вуха і знав, що криється за цією історією та її обставинами, і голос цей був страхітливим. У цьому пекельному ритуалі він лунав суголосно з людським, а в моїй уяві звучав як спотворене відлуння, що долітає крізь неосяжні безодні з проклятих світів. Більше двох років тому я востаннє слухав цей блюзнірський запис на восковому циліндрі, проте у моїх вухах досі звучить тихе, диявольське дзижчання, наче