Читати книгу - "Сни - мої єтюди, Алюшина Полина"

За пару миль від дослідницької північної станції ,, Захід сонця,,

 - Ти взяв усе спорядження?  - Пролунав жіночий голос.

 - Так.  Тобі варто більше мені довіряти.  – Відповів чоловік, перевіряючи кріплення свого портфеля.

         Два дослідники, одягнені в яскраво-червоні комбінезони, вкриті широкими шарфами, масками та окулярами, обережно ступали по засніженій корці крижаної скелі.  Снігоступи просідали під їхньою вагою, щоразу напружуючи дослідників неприємним скрипом.

 - Моя довіра до тебе не стосується твоїх прямих обов'язків.  – В’їдливо відповідала жінка.

 Вона дістала з кишені невеликий прилад, на ньому відображалася яскрава червона крапка і маленька синя, що позначала дослідників.  По карті, пара повинна була вже бути у заданому місці.  Попри це жінка продовжила йти.

         Дув сильний північний вітер, який щільно закривав огляд на відстані двох метрів суцільною білою стіною.  Пара перемовлялася за допомогою навушників та мікрофона.

 - Із твоїх вуст це звучить саме так.  - Чоловік тяжко видихнув, міцно схопившись за ручки лижних палиць.  - Ти впевнена, що це тут?  Я нічого не бачу!

 - Прилад показав порожнечу саме тут, і я не знаю, чому ти нічого не бачиш!

Несподівано щось голосно хруснуло, пара зупинилася і подивилася один на одного.  Під чоловіком затремтів лід, і в цей момент дослідник полетів вниз настільки різко, що жінку, з'єднану з ним одним тросом, відразу перекинуло на землю.  Дослідниця миттєво витягла з-за пояса кирку, по саму рукоятку вструмивши її в лід.

 - О, чорт!  – Почувся у мікрофон голос чоловіка.

         Жінка лежала плазом біля краю дірки, з останніх сил утримуючись завдяки кирці.

 – Кларк!  Кларк, з тобою все добре?  – Злякано запитала жінка, вдивляючись у темний простір під кригою.

 - Добре... Здається, я знайшов те, що ми шукали.  - Чоловік завис у кількох ярдах над сніговою подушкою.

         Увімкнувши ліхтар, він висвітлив їм простір.  Під п'ятиметровим крижаним щитом була порожнеча - величезна кімната, що сяяла блакитним сяйвом мерзлої води.

 - Я відчіплюю трос, до підлоги недалеко, його щільно засипав сніг, тож якщо я впаду, буду в порядку.  Закріплюй трос і спускайся до мене.

 - Добре.  – Передала жінка йому свою відповідь.

Чоловік відчепив карабін, з глухим стоном звалившись у снігову кучугуру.  Від удару об землю дослідник відчув тупий біль у районі спини – приземлення виявилося не особливо м'яким.

 Піднявшись на ноги, Кларк знову висвітлив стіни приміщення, поки жінка повільно спускалася по тросу вниз.

Спустившись і перевіривши надійність кріплення, вона підійшла до нього, увімкнувши свій ліхтарик на лобі.

 - Цій стіні кілька століть.  - Доторкнувшись до льоду сказала дослідниця.

         Жінка зняла окуляри та маску.  Її обличчя виявилося азіатської зовнішності, з вузькими очима і губами яскраво-червоного кольору.  Чоловік повторив за нею і так само зняв з себе спорядження, що натирало йому ніс.  Чорноволосий дослідник дістав з нагрудної кишеньки свої окуляри, поспішно натягнувши їх на себе.

- Такий чистий.  Але ти впевнена, що...

 - Ти довго будеш мені набридати своїми питаннями?  – Не витримала жінка.

         Дослідниця відійшла убік, продовжуючи оглядати кімнату.

         - Та, що ти така знервована!  Що я такого зробив, щоб заслужити подібне ставлення до себе!?  - Вигукнув Кларк, гнівно махнувши руками.

 - Ти зробив достатньо, щоб я так ставилася до тебе.

         - Ой, годі тобі.  Невже, це все через ту п'янку в Лос-Анджелісі?  Адже, я вже пояснював!  Я люблю тільки тебе, як ти це не зрозумієш?

 - Мені не потрібні твої пояснення!  Мені потрібна правда!  – Прокричала жінка, повернувшись до партнера.

Луна від її крику розійшлась по приміщенню, дивно відбившись від крижаної корки праворуч.  Помітивши зміну, жінка рушила туди, кілька разів ударивши залізним наконечником кирки по льоду.

- Я говорю тобі правду, а ти не хочеш її приймати!  Ти ніколи не слухаєш мене!

 - Стули пельку!

 - Що ти...

         Дослідниця швидким кроком підійшла до чоловіка, закривши йому рота і притуливши палець до своїх губ, вказавши на те, щоб той слухав.

         Луна від його крику розійшлась по приміщенню і дивним чином відбилась все від тієї ж стіни.

 Пара переглянулась.  Підійшовши до стіни, чоловік оглянув тріщини і промовив:

 - Тут лід куди тонший... Таке відчуття, що зовсім недавно його хтось проплавив і вставив новий.

- Можливо, ми зможемо його розбити і пробратися всередину.  - Жінка нетерпляче прикусила губу.

         Вона нервово дістала з кишені все той же прилад жовтого кольору і він так само показував, що команда знаходиться зовсім близько з їхньою метою.  Об'єкт знаходився за цією стіною.