Читати книгу - "Сни - мої єтюди, Алюшина Полина"

Камера відключилася і троє гостей посміхнулися. Зараз у їхніх душах вирувало справжнє захоплення. Незважаючи на те, що вони були чужинцями на цій планеті, їхні проблеми такі самі. Уся трійця згадала недавню лайку капітана та голови лабораторії. На прикладі поспіху командира і запереченні спробувати поговорити знову, проблема, описана людиною, заграла яскравішими фарбами.

 - Потрібно показати це командиру. Думаю, послухавши цей запис, він схаменеться і все-таки зізнається пані Різі. – Засміялася Нандра.

- Було б добре. Звичайно, я розумію його відданість імператору, але через його наказ перевертати весь світ і нехтувати безпекою цілого виду, на мою думку, це вже нерозсудливість. – Почухав потилицю Марс.

- Тоді ходімо. Може, нам вдасться їх так відволікти від лайки один з одним. - Йота встала з-за столу і вся трійця неквапом попрямувала назад до корабля. Кожен із них зараз обмірковував сказані людиною слова і знаходив відлуння сказаного у своєму житті. Їм не терпілося розповісти про це командирам, щоб розпочавши з їхньої невеликої групи, починати робити світ краще.

Підійшовши до корабля, молоді дослідники застигли. Біля корабля на них уже чекала Різа та Капітан. Вперше за все їхнє перебування на цій планеті, на їхніх обличчях з'явилися усмішки і пара стояла поруч один з одним.

– Як? - Тільки й змогла видавити із себе Йота.

- Хтось із вас додумався залишити камеру і ми, прослухавши послання жителя цієї планети, трохи переосмислили свої стосунки та погляди. – Посміхнувшись, відповів капітан і потерся головою об голову пані Різи.

- Я так думаю, і ви також? - Запитала головний дослідник. Усі троє похитали головами. – Тоді, гадаю, нам слід надіслати цей запис до головного центру, хай послухають. Ми не повинні нехтувати порадами іншої раси, особливо коли її проблеми так схожі з нашими. Всі разом намагатимемося досягти щастя.

Кінець