Читати книгу - "Нічого особистого, просто любов, Світлана Муха"

цього хороше здоров’я, фінансову стабільність, і ви отримаєте стильну активну бабусю, яка подорожує скандинавськими країнами з онукою-старшокласницею та/або подружкою. Або можна стати «старою дівчинкою», густо штукатурячи залишки зовнішньої краси заради вечері з американським дідусем в окулярах із величезними товстими скельцями.

Одна жінка якось прочитала мені цілу лекцію про те, що я займаюся нісенітницями, що всі ці знайомства нікому не потрібні, ось вона допомагає кішкам і взяла шефство над двома притулками, що, власне, похвально і корисно для кішок. Ця жінка з розлюченістю інвестувала всю свою любов і енергію в нещасних кішок, очікуючи від цього процесу взаємності, зворотної любові, передчуваючи відчуття щастя та наповненості, але нічого з цього не отри муючи. Але нічого, вона зачекає, коли добрі справи повернуться до неї бумерангом. Вона ще стане відомим меценатом або зустріне свою другу половинку — прямо там, у притулку для кішок.

Інша жінка дуже здивувалася, що я «просто так», для себе вивчаю китайську мову. «У сенсі — це у вас таке хобі? — дивувалася вона. — Тобто ви її вивчаєте не безпосередньо для роботи, а тому, що вам цікаво й подобається? Але ж у вас дитина і чоловік! Ви ж відриваєте час від родини!» — вголос обурювалася вона.

Як і будь-яку живу жінку, мене періодично теж відвідує почуття провини, що я пишу книгу, а не граюся з дитиною, або повторюю китайські слова, а не пишу чергові нотатки чи записую ролик для YouTube. У такі моменти я вмикаю логіку і намагаюся собі нагадати, що в моєму житті багато ролей і багато любові. Одна з моїх сполучених посудин — це любов до книг та мов. Ця роль і ця любов важливі для мене. Із цією здивованою жінкою я познайомилася в мовній школі. Вона туди привозила двох дітей: хлопчикові було шість, а дівчинці майже п’ять. Діти вже займалися англійською, математикою, акторською майстерністю, дівчинка — танцями, а хлопчик — карате. Ця жінка, як і багато інших, помилково вирішила, що шлях до серця чоловіка — це його діти. Ми розговорились, і виявилося, що вона моя ровесниця, хоча я відразу подумала, що їй добре за сорок. Для цієї жінки це перший шлюб, для її чоловіка — третій. На двох у них троє дітей. Чоловік має ще старшу доньку, яка навчається в Німеччині, середній хлопчик шести років — це дитина чоловіка від другого шлюбу, і він живе з ними. Жінка з гордістю заявила, що виховує його з півтора років. Справді, смілива жінка. І ось вона — третя дружина: волосся зібране в пучок, зручний спортивний костюм, рюкзак з дитячими речами, нігті, які не знали ні гель-лаку, ні манікюру — класична домашня курочка, повернена на дітях. Що ж станеться з нею, якщо чоловік вирішить поміняти її на дружину номер чотири? Що станеться з нею, якщо, не дай Боже, він втратить свій бізнес чи потрапить до автокатастрофи? Що з нею станеться, якщо вона знайде у нього в телефоні листування з довгоногою красунею?

І нехай усе складеться дуже позитивно, нехай жодна струнка блондинка не буде виявлена в телефоні чоловіка, а його бізнес тільки зростатиме і розвиватиметься, — що буде з цією жінкою через п’ятнадцять років, коли діти виростуть, а репродуктивний вік добігатиме кінця? Куди їй тепер направити всю свою любов? Про що говорити із чоловіком увечері? Завести цуценя рідкісної породи та чекати онуків і виходу чоловіка на пенсію?

 

Як багато любові може бути в житті жінки? Скільки сполучених посудин для наповнення любов’ю має бути у кожної жінки?

Якось я розговорилась зі своєю знайомою. Вона вдруге вийшла заміж, переїхала до Києва, відкрила незвичайне ве-ганське кафе та захопилася йогою. На сорок перший день народження одна з її знайомих побажала їй якнайшвидше народити дитину — дівчина не має дітей. І це побажання врізалося в її свідомість. Ми разом пили каву, і вона зізналася мені, що з першим чоловіком вони розлучилися, бо їм ніяк не виходило завести дітей. В останні роки шлюбу вони тільки й робили, що здавали аналізи, ходили по лікарнях та бабках, пили якісь відвари та вираховували дні. Якоїсь миті обидва зрозуміли, що стосунки вже давно звернули не туди. Вони розлучились.

Дівчина вирішила змінити місто, спробувала йогу, повністю змінила спосіб життя та харчування, почала подорожувати і під час однієї з поїздок зустріла свого другого чоловіка. Вони швидко зійшлися на ґрунті великої кількості спільних інтересів, обросли спільними друзями, одружилися та завели собаку. А ще за кілька років шлюбу вирішили здійснити взаємну мрію та відкрити власний бізнес — невелике, але дуже сучасне кафе. Справи пішли вгору. Пара купила квартиру. Вони багато подорожують, працюють разом, але при цьому примудряються зберегти конструктивний підхід та серйозно не сваритись. І тут це побажання у день народження.

І ось ми п’ємо каву на мигдальному молоці, і моя знайома ставить несподіване запитання: «А якщо я не хочу дітей?» Далі вона емоційно перебирає спогади про свій перший шлюб: як усе було добре, поки весь шлюб не перетворився на постійні походи до лікарень, вічне здавання якихось аналізів, перманентний стан очікування та розчарування. «Невже не можна бути щасливою без дітей?»

Я не маю відповіді на це запитання. Поява дитини точно змінила мене і додала у моє життя багато любові. У моєму житті завжди було багато любові, на різних етапах життя були свої сполучені посудини, і згодом вони збільшувалися і обсягом, і кількістю.

Скільки сполучених посудин, наповнених любов’ю, буде у вашому житті — вирішувати вам. Тут немає загального правила чи універсального рецепту.

Якщо ви раптом вирішили, що ця книга — своєрідна ода фемінізму, в сенсі: йди будуй