Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Рік похитав головою.
— Я вже кілька місяців не маю від неї жодної звістки.
— Он як?
— Ага, ми перестали бачитися. Різні інтереси. Знаєте, певно, як це буває?
— З нею все було гаразд, коли ви... перестали бачитися?
— Гадаю, так.
Я пильно поглянув співрозмовникові у вічі — і той здригнувся. Не подобалося мені оце «Гадаю, так». Я бачив, що він мене побоюється, тож вирішив трохи натиснути на нього.
— Що ви маєте на увазі під «різними інтересами»?
— Ну, вона стала трохи дивною. Розумієте?
— Ні, розкажіть.
Він облизав губи та відвів погляд.
— Мені не потрібні проблеми, — заявив він.
— Мені вони теж ні до чого. То що трапилося?
— Ну, — почав Рік, — вона боялася.
— Боялася? Кого?
— Е-е... вас.
— Мене? Це смішно. Я ніколи не робив нічого, що могло б її налякати. Що вона казала?
— Багато вона не розповідала, але я відчував цей страх щоразу, коли згадувалося ваше ім’я. А потім у неї ще й з’явилися ті нові дивні інтереси.
— Щось ви мене заплутали, — зауважив я, — цілком заплутали. Вона стала дивною? У неї з’явилися дивні інтереси? Це ж які? Поясніть нарешті, що сталося. Я справді нічого не розумію, але повірте, дуже хочу все з’ясувати.
Рік встав і пішов до дальньої частини крамниці, озирнувшись на мене так, наче мені слід було йти за ним. Я так і зробив.
Він трохи затримався біля стелажа, забитого книжками про зцілення природою, органічне землеробство, лікування травами та домашні пологи. Тоді посунув у дальній закуток — до відділу окультної літератури.
— Ось тут, — сказав він. — Вона брала по кілька книжок звідси, потім повертала і брала нові.
Я знизав плечима.
— І все? Навряд чи це можна назвати дивним.
— Але вона по-справжньому пройнялася цим всім.
— Як і багато інших людей.
— Дайте мені договорити, — сказав Рік. — Вона почала з теософії, навіть відвідувала збори місцевого гуртка. Але дуже швидко припинила туди ходити, бо вже спізналася з людьми, що мали зовсім інші зв’язки. Джулія крутилася в компанії суфіїв, послідовників Гурджиєва[3]і навіть шаманів.
— Цікаво, — відзначив я. — І ніякої йоги?
— Ніякої. Коли я спитав її про це, вона сказала, що шукає силу, а не самадхі[4]. Хай там як, а вона все продовжувала заводити дивні знайомства. Наші розмови почали дедалі більше заходити у якісь нетрі, тож я не витримав і розійшовся з нею.
— Хм, цікаво... — замислився я.
— Ось, — сказав він. — Погляньте на це.
Рік кинув мені чорну книжечку і відступив убік. Я впіймав її. Це був примірник Біблії. Я розгорнув її на сторінці з технічними даними про видавця.
— Якесь особливе видання? — спитав я.
Він зітхнув.
— Ні, пробачте.
Рік забрав книгу і поставив її назад на полицю.
— Зачекайте хвильку, — промимрив він.
Рік повернувся до прилавка і витягнув із нижньої полички картонку. На ній був напис «ЩОЙНО ВИЙШОВ. МАГАЗИН ВІДЧИНЕТЬСЯ О...» та циферблат із рухомими стрілками під ним. Продавець виставив їх так, щоб від цієї миті у нього в запасі було пів години, і закріпив вивіску на дверях. Відтак він зачинив двері на засув і жестом вказав мені пройти до дальньої кімнати.
Там стояв стіл, кілька стільців і картонні коробки з книжками. Умостившись за столом, Рік кивнув на найближчий стілець. Я сів. Рік увімкнув на телефоні автовідповідач, забрав стос папірців та документів з-під прес-пап’є, висунув шухляду і дістав із неї пляшку «К’янті».
— Пропустимо по одній?
— Авжеж. Дякую.
Він знову підвівся і крізь прочинені двері вийшов до крихітної вбиральні, де сполоснув зняті з полиці дві склянки з готелю «Шератон». Потім повернувся, поставив їх на стіл, налив вино і підсунув одну зі склянок у мій бік.
— Даруйте, що кинув у вас Біблією, — сказав він і, піднявши склянку, зробив ковток.
— Ви дивилися на мене так, ніби очікували, що я розтану в клубку диму.
Рік кивнув.
— Я справді переконаний, що причина, через яку вона шукала могутності, якось пов’язана з вами. Ви практикуєте якийсь із різновидів окультизму?
— Ні.
— Вона щось казала, буцімто й ви самі якась надприродна істота.
Я засміявся.
Він також — через деякий час.
— Не знаю, — вів далі Рік. — Світ сповнений дивних речей. Правдивими всі вони бути не можуть, але...
Я знизав плечима.
— Хтозна... То ви вважаєте, що Джулія шукала систему, яка дала б їй силу захиститися від мене?
— У мене склалося саме таке враження.
Я ковтнув вина і відповів:
— Це повна нісенітниця.
Однак, промовляючи це, я подумав, що це і справді можливо. І якщо я таки підштовхнув Джулію на шлях, що вкоротив їй віку, то частково на мені лежить відповідальність і за її смерть. Раптом я відчув, як на плечі звалився важкий тягар.
— Завершуйте свою історію, — буркнув я.
— Це вже майже кінець, — відповів він. — Я втомився від людей, що повсякчас хотіли говорити лише про космічну туфту, тому й пішов.
— І це все? Вона знайшла правильну систему, правильного гуру? Що трапилося?
Рік добряче хильнув і пильно поглянув на мене.
— Вона мені справді подобалася.
— Не сумніваюся.
— Таро, Кабала[5], Золотий Світанок[6], вчення Кровлі[7], пророкування Долі — ось напрямки, якими вона захопилась потім.
— І загрузла в них?
— Точно не знаю. Але гадаю, що так. Я дізнався про це значно пізніше.
— Щось іще, крім ритуальної магії?
— Можливо.
— Хто цим займається?
— Безліч людей.
— Я маю на увазі, кого вона знайшла. Ви чули про них?
— Здається, то був Віктор Мелман.
Рік вичікувально дивився на мене. Я похитав головою.
— Даруйте, мені це ім’я невідоме.
— Дивний чоловік, — замислено промовив мій співрозмовник. Він відкинувся в кріслі і, зчепивши пальці на потилиці, виставив лікті вперед. Невидющим поглядом Рік дивився у бік вбиральні. — Я... я чув, що багато хто стверджує (і серед них є вельми розумні люди), ніби у нього справді щось виходить, буцімто він заволодів дечим... знайшов просвітлення чи був посвячений... що він здобув якусь силу і часом виступає в ролі великого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна», після закриття браузера.