Читати книгу - "Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк"

фашистські антисоціалістичні елементи, що підштовхуються до дій міжнародними імперіалістами, напевно захочуть скористатися сьогоднішнім випадком, щоб посіяти плутанину і відірвати думки робітничо-селянського класу від Нового Року, що наближається, - продовжив він свою промову. – Тому нашим завданням сьогодні буде поставити заслін їхній підривній діяльності. Імовірно, цієї ночі у селі може з'явитися чоловік, переодягнений в так званого святого Миколая. Нашим завданням буде його захоплення та передача відповідним органам, які розкриють його міжнародні зв'язки… Дні капіталістичних кровопивців пораховані!

Інструктор із повіту підвівся з місця.

- Наші друзі з Радянського Союзу великодушно надали нам механізоване обладнання та тридцять солдатів десантних військ. Ось план населеного пункту і пропонований склад постів, - поважав він карту.

- Курррка[17], ну і холодина, - буркнув собі під ніс інструктор. Шмарагдов на це пирхнув:

- Яка ще холодина? – прошипів він. – Ось у нас у Сибіру – це холод! А тут лише дванадцять градусів морозу…

Вони причаїлися за цвинтарною стіною. Перед ними було шосе, що веде на Хелм. Повний місяць висвітлював усе своїм похмурим, ніби нереальним світлом. На небі вже з'явилася перша зірка. З далеких Войславиць вітер доносив людські голоси. По хатах люди ділилися облаткою і співали колядки.

Радянські парашутисти стояли на варті неподалік, похмуро дивлячись у простір. Монгольські риси облич, очі немов щілинки, пальці стискають приклади гвинтівок. Ці люди не відступлять ні перед чим.

- А ви ж, товаришу, всього не розповіли, — звернувся до Шмарагдова секретар гмінного партійного осередку.

Росіянин похмуро глянув на нього.

- Ви знаєте все, що потрібно для виконання завдання, - буркнув він. – Вам його слід лише схопити. Всім іншим ми займемося у Москві.

- Сорок років тому люди говорили, що село відвідав справжнісінький святий Миколай...

- Товаришу, вам слід почитати роботу товариша Йосипа Віссаріоновича Сталіна "Критичний осуд релігійних забобонів"[18], - обличчя москвича стало суворим.

Інші не наважилися пискнути жодного слова.

Декількома кілометрами далі святий Миколай швидко їхав по просіці через ліс. Несподівано, через засніжені кущі на гнідому коні виїхав якийсь тип

"От, курча[19], гітлерівець", - подумав Миколай, побачивши чорний кітель, але відразу впізнав Якуба. І полегшено зітхнув. Різдво у добірній частині СС - то був спогад, до якого він повертався ой як неохоче ... І що його спокусило туди влізти? Дурні есесівці прийняли його за переодягненого єврея, вони нізащо не хотіли повірити, що насправді він грек із Міри[20]. І тоді вдалося змитися, навіть цілим і неушкодженим. Святий потягнув віжки на себе, і чотири олені загальмували. Вендрович зістрибнув з коня.

- Вітаю тебе, Миколай, - серйозним тоном промовив він.

- Кубусь[21], а точніше, тепер уже Якуб ...

- Він самий.

- Ти навіщо мене зупинив? Щось трапилося?

- Ну, ти, напевно, знаєш, яка у нас ситуація? – заговорив екзорцист[22]. - Комуністи нас захопили. Образно кажучи "у селі москаль стоїть"[23].

- Виходить, ти таки навчився читати, - усміхнувся святий.

- Та не треба було мені читати, по радіо "Вільна Європа" такі віршики передають... Миколо, не треба їхати сьогодні до Войславиці, - став він серйозним. – Вони засідку приготували.

- На мене? – стурбувався той.

- А як же…

- Ти вибач, але їхати я повинен. Діти на мене чекають, знову ж таки дорослі. Борг волає…

- Блін, - буркнув Якуб, але не наважився використати власну силу проти святого. Він дістав з кишені штабну карту, ще зі старих добрих часів партизанщини. - Ну добре. Якщо ти так порушуєш питання, нічого не поробиш. Але подивися на план. Вони сидять тут, тут і ось тут… - зазначав він олівцем пости. – Єдиний шанс прослизнути, це через луки біля болітця.

– Тоді помітять ці, що під цвинтарем, – тверезо оцінив святий. - Надто близько вони.

- Я відверну їхню увагу, - пообіцяв екзорцист. - Сідай на мою кобилу, а я візьму санки... Почекай десь з півгодини і їдь прямо в село.

- Домовилися.

Миколай спустився з облучка.

Якуб зняв із сідла мішок із чимось важким, замість нього підвісив мішок із подарунками та потримав Миколі стремено.

За хвилин двадцять на посту під цвинтарем товариш Шмарагдов підвів голову.

- Чуєте? - Запитав він.

У повітрі лунав дзвін срібних дзвіночків.

- Їде, — буркнув секретар, перезаряджаючи пістолет.

- Не забувайте: у міру можливостей брати гада живцем, - ще віддавав розпорядження росіянин.

У блідому місячному світлі на засніженій дорозі з'явилися сани.

- Оленями запряжені, - шепнув інструктор із повіту.

- Теж мені, річ, - пирхнув Шмарагдов. – Напевно із зоопарку вкрав.

Солдати схопилися на ноги.

- Перетніть шосе і зайдіть його ззаду. Тихомнов, радист, викликай решту постів.

- Є!

- Ну от пташка і наша, - буркнув під ніс росіянин. Двадцять років на діда полюю… Вперед!

Усі вискочили з придорожньої канави і попрямували бігом до саней. Дорога була вузька, розгорнутися не встигне, не втече.

- Блі-ін, а чого цей Микола1 у чорне одягнений? - здивувався про себе секретар.

Тип на санчатах підняв ППШ.

- Лягай! – заволав Шмарагдов, але було вже пізно. Автоматна черга загуркотіла і через якийсь час повернулася у вигляді відлуння. - Вогонь! - завив москвич, розплющуючи в рові.

Бійці, що причаїлися з іншого боку дороги, почали стріляти. Гаданий святий зіскочив у сніг і, ховаючись за бортом саней, витяг із сумки п'ят гранат.

Неподалік рикнув танковий двигун. Інші червоноармійці поспішали на допомогу.

І раптом – ну як на зло – з неба почав валити густий-прегустий сніг. Декілька хвилин, і білий туман затягнув собою все навколо.

Росіянин бридко вилаявся і навпомацки попрямував у бік саней. По дорозі він спіткнувся об інструктора з повіту, що лежав на дорозі. Партійний діяч тримався за прострілене стегно і тихо стогнав.

- Спокійно, до весілля заживе.

- Так я вже одружений, - простогнав партійний.

- Зараз я за тобою повернуся, треба побачити решту.

Декількома метрами далі він натрапив на гмінного секретаря. Той теж був живий, рана в плечі була не смертельна.

- Блі-ін, і що ж це воно було? – здивовано спитав він.

– Як це що? Фашистсько-імперіалістична пастка, - буркнув росіянин. – А вам здається, що клерикальні сили лише ідеологічно народ розм'якшують? У кожному приході, якщо добре знайти, знайдеться радіостанція, динаміт, автомат ... Війна