Читати книгу - "Шуанська балада, Вальдемар Лісяк"

Шуан просить Діву Марію благословити його зброю (тогочасна гравюра)

Його загін стрімко зростав. До нього приєднувалися головним чином селяни, які ненавиділи республіку і мали з нею певні рахунки чи борги, злочинці-втікачі, скривджені городяни, люди зі схильністю до грабіжництва, контрабандисти, дезертири з республіканської армії, рибалки, дрібні орендарі, яким "блакитні" (так, від кольору мундирів, в Бретані називали урядові війська ) ґвалтували дружин і т.д. Звісно, ​​не тільки добровільно, хоча апологети Кадудаля "голову давали" за те, що серед його підлеглих були лише ідейні добровольці. Шкода, що хтось свого часу не сприйняв це "давання" серйозно, бо легко довести, що вербувальники Жоржа бігали по країні, пропонуючи триста франків за вступ і обіцяючи постійну платню. Почалося із закликів "захищати священиків", а закінчилося примусовим призовом, коли вже не було потреби нікого захищати. У якийсь момент своєї партизанської діяльності Кадудаль силою захопив в окрузі усіх неодружених чоловіків, яким було п’ятнадцять років і більше!

Інша справа, що він намагався бути батьком для своїх людей, вимогливим і суворим, але справедливим. Але найбільш вимогливим і суворим він був до себе. Повстанці любили Кадудаля за те, що він розмовляв їхньою мовою і був селянином, як більшість з них, що він не зводив їх до худоби та гарматного м’яса, а надавав їм статус почесних борців за віру та традиції, він шанував Діву Марію та Святу Анну. і, очевидно, не мотивувався особистими інтересами. Його співробітники називали його "мсьє Жорж", а нижчі підлеглі називали його "татом Гедеоном". Великий суддя Ізраїлю Гедеон, і сам син селянина, переміг мадіанітян лише з трьома сотнями людей і звільнив свій народ від загрози. Кадудаль розглядав прізвисько як пророцтво, а не як символ історичної науки. Єврей Гедеон не збирав до себе натовпи, а проводив ретельний відбір, вибираючи кращих із кращих — він спостерігав, як його люди втамовують спрагу в річці, і взяв із собою лише ті три сотні, які, стоячи на колінах і п'ючи воді при березі, не переставали дивитися з боку на бік і ніколи не випускали своїх мечів з рук. Жоржеві вода служила виключно для пиття.

Поки не набрав сили, він ловив на дорогах невеликі патрулі або кур'єрів і посилав їх гризти пісок до могил. Потім почав цькувати скромніші польові гарнізони. У відповідь французький правлячий Конвент надіслав своїх емісарів, які руйнували церкви, розбивали статуї святих і вбивали живих священиків, поширюючи антирелігійну та про-революційну пропаганду, використовуючи вогняні слова та вогняні факели.

Повстання Кадудаля відрізнялося від повстань, які ще тліли у Вандеї, Бретані, Нормандії, Пуату та Анжу, своїм народним характером. Всюди лідерами були аристократи: д'Аутішан, д'Антіньє, де Скепо, де Шатійон, де Буагі і де Фротте, тільки в Морбіані найвідоміший вождь (там було кілька "шуанських легіонів", Кадудаль очолював один, що діяв біля Оре), він не мав "де" перед своїм ім'ям і був звичайним селянином. Хоча згодом у його штаті було кілька "уроджених" і слухняних (!) йому шевальє, більшість загону завжди складали плебеї. Конфлікт між Гедеоном і знатними вождями наростав з початку повстання.

Навесні 1795 року між Конвентом і повсталими були проведені переговори про перемир'я, і ​​Жорж відправився в околиці Ренна для зустрічі командування роялістів з посланцями із Парижа. Останні, почувши вимогу повної амністії для бунтівників і емігрантів-роялістів, свободи віросповідання, переконань і виведення урядових військ в обмін на визнання Республіки і підкорення її законам, розлютилися і почали погрожувати "нахабним бунтівникам". Обради продовжувалися в напруженій атмосфері, яка повільно надломлювала втомлених поневіряннями по селах і вічним безсонням надушених паничів – вони ставали все більш покірними. Коли переговори почали набувати дуже "конструктивного характеру", вони були брутально зірвані. Грубо одягнений селянин раптом підвівся, прогарчав нецензурну лайку і, грюкнувши дверима, вийшов з кімнати. Це був Кадудаль. За ним вийшли обидва його "горили", Сен-Реджент і Гюйемо.

Серед наслідків демонстрації Жоржа було те, що лише двадцять воєначальників-роялістів погодилися (у квітні) скласти зброю на умовах Конвенту. Населення повсталих регіонів вважало цю двадцятку зрадниками, а мир виявився примарним і дуже нетривалим. У червні англійський флот висадив армію емігрантів-роялістів на півострові Кіберон. До неї приєдналися бретонські шуани і вони разом вирушили на Ренн. Кадудаль, хоч і проклинав експедицію, вважаючи її самогубством для роялістів (про це він голосно говорив на військовій раді, але аристократичний "бомонд" зустрів його слова зневажливими посмішками), повів своїх людей у ​​бій, і коли республіканець генерал Гош вже добивав залишки роялістів (липень 1795 р.), морбіанці протягом багатьох годин були єдиною перешкодою для переможців. Заслуги Гедеона в цій несвоєчасній експедиції поставили його вище всіх інших полководців: він передбачив кінець і зміг зменшити масштаби поразки. Крім усього іншого, він врятував від вірної розправи тисячі жінок, старих людей і дітей, які зібралися з усіх куточків Морбіана, щоб побачити білі прапори та вигукнути "Vive le Roi!", тоді як "сині" вже купали білі лілії в крові.

Таким чином виявилися його видатні військові таланти - в цьому відношенні він став наближатися до нічиєї з Бонапартом. Вони були гідні одне одного, тому ця балада має відповідний колорит, бо який сенс відзначати двобій нерівних за своїми талантами супротивників?

Головним досягненням Жоржа стало те, що він вивів свій загін від остаточної поразки емігрантської армії. Характерно, що справжні знавці війни дають більшу оцінку великим полководцям не за перемоги в битвах і походах, а за правильні відступи після поразок, за порятунок сил, які маневрують, у теоретично безвихідній ситуації. Фахівці цінують Наполеона не стільки за Аустерліц чи Ваграм, скільки насамперед за його блискучий відступ із Москви та переправу через Березину з рештою Великої армії. Блискучим маневром Кадудаль витягнув свій загін із котла й повів його в безпечне місце, подолавши двадцять п’ять миль, не втративши жодної людини та заплутавши слід. За це йому цілували руки, а морбіанці заявили, що їм набридло слухати цих дурних панів. У результаті 21 серпня 1795 року командири