Читати книгу - "Трояндове весілля, Олена Воротнікова"

За хвилину на порозі його кабінету з’явилося янголятко, з рухами і статтю балерини, тонесенький стан обтягувала жовта сукня до колін, на ногах були туфельки такого ж кольору, довге волосся було зібране у високий хвіст. От тільки очі… вони були червоні від сліз.

Я з питанням щодо розподілу житла, - Єва дістала із маленької зеленої сумочки складені папірці і протягнула адвокатові.

Богдан піднявся із-за робочого столу, взяв документи, посадив пані на крісло, по телефону попросив у помічника дві чашки кави та й сів у крісло напроти неї.

Перед Євою був достатньо високий, з міцною статурою, чоловік по її уяві років під п’ятдесят, хоч сусідка Богдана казала, що йому сорок. Сиві скроні, сива модна борідка від барберів, окуляри в золотій оправі на очах. В кожному його русі була впевненість і відсутність суєти. В кабінеті був суміш ароматів дорогих чоловічих парфумів та шкіряних меблів.

Він продивися документ, який Єва отримала із суду та договір на саму квартиру на ім’я Єви, підняв очі і подивися на неї так пронизливо, що їй стало ніяково:

А тепер Ви мені розкажіть, будь ласка, про житло: з якого року Ви там живете, з якого року там жив Ваш чоловік і все, що вважаєте необхідним.

Помічник приніс чашки із кавою і до кабінету додався ще один неймовірний аромат. Він поставив чашки на маленький столик, що стояв між двома шкіряними кріслами і вийшов.

Єва тримала у руці білу порцелянову чашку із гарячою кавою та розповідала все щодо батьківської квартири, що вона там народилася, що коли Єва одружилася батьки купили хатинку під Києвом і залишили молодят самих хазяйнувати, щоб не заважати молодому подружжю. За десять років не було ніяких ремонтів та оновлень, бо чоловіка це зовсім не цікавило.

Тут, у судовому позові, мова йде тільки про квартиру. А чи було якесь майно, яке ви придбали у подружньому житті? – адвокат поставив чашку кави на стіл, зняв на хвилину окуляри і потер перенісся. Може тільки… машина? – невпевнено відповіла Єва і поставила не відпиту каву на стіл. Ок, дайте мені дані про машину, це буде важливо на суді. Можете вислати інформацію пізніше, але не затягуйте. Перше слухання за тиждень. Якщо треба буде щось уточнити, я Вам подзвоню, - адвокат піднявся із крісла, натякаючи на закінчення аудієнції.

Богдан не міг відірвати очей від дівчини, від її величного стану, від гордо піднятої голови. Якщо б він не бачив її червоних очей і не відчував біль, яка її знищує зсередини, він би подумав, що це крокує королева, в житті якої відсутні, навіть, хмаринки. Вона повільно зачинила за собою двері, а він все не рухався і уважно дивися у зачинені двері. Зі свого боку, він зробить все можливе і не можливе, щоб її колишній чоловік залишився у розбитого корита.  Хіба можна таку красу ображати?

 

***

 

Репетиції, репетиції, весь час репетиції! Незабаром - вистава, де Єва станцює свою сучасну та неперевершену Кармен. На цей час вона відмінила вечірні заняття сучасного танцю і запросила усіх учнів на свою прем’єру до модерн театру. Єва перевтілювалася в образ сміливої та незалежної Кармен  на сцені і ці риси характеру з’явилися в її справжньому житті. Вона сама була здивована, коли відмовила Олесю у запрошенні на наступне побачення. При тому, чітко розуміла, що в майбутньому прийдеться шукати нову роботу либо продовжувати із ним «стосунки», але це буде тільки після закінчення сезону вистав. Свою Кармен вона станцює!

 

Добрий вечір, Єво! – почула вона у телефоні голос адвоката, коли вийшла на вулицю після закінчення репетиції. Добрий вечір, - відповіла пані і захвилювалася, передбачаючи якісь негаразди у справі. Треба Ваше погодження на концепцію захисту у суді. Пропоную зустрітися, - чітко вимовив адвокат і запитав, - куди до Вас під’їхати? Я зараз на вулиці, близько метро Театральна, - Єва обдивилася поруч і повторила, - так, метро Театральна. Чекайте мене там, буду за п'ятнадцять хвилин, - Богдан вимкнув телефон, розгорнув авто на протилежний рух дороги і дав газу.

«Звичайна процедура погодження із клієнтом» - думав адвокат: «Але чого він так хвилюється?».

 

Єва присіла на край лави у маленькому сквері, що поруч із метро.

Вона чомусь не спитала на якому авто буде адвокат? Як вона дізнається місце його  парковки?  

Але вечір був таким затишним, а вона така втомлена, що перестала про ці дрібниці думати і просто чекала його та дивилася на матусю із маленькою донечкою, які повільно, за ручку проходили повздовж неї.

А коли нас тато забере? – запитала дитинча у матусі.

Єва почала в голові рахувати вік своєї дитинки, яка б могла бути зараз у неї, якби Семен тоді погодився на батьківство. П’ять років, як і цій дівчинці. Єва стала уявляти себе на місці той матусі, тримаючи свою донечку за маленьку ручку і розмовляючи з нею, як із дорослою.

Ось Ви де? – Богдан вже кілька разів покружляв навколо станції метро у пошуках Єви, поки не побачив під слабким світлом вуличного ліхтаря дівчину на лаві із королівською поставою.