Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

— Звісно, ще питаєш. Я ж не хочу, як ти там казала, – посміхнулася, – бути жирною. 

— Ну в такому випадку взагалі краще жирну жарену рибу на ніч не їсти, – хитро посміхнулася Ліда. – Але нам з тобою можна, – махнула рукою. — В нас із жирного зараз хіба що волосся на голові, – розреготалася дівчина. — Ходімо вже на кухню. 

Кухня теж була невеличка, але чиста. Але старий посуд, плита, шпалери наганяли якусь журбу.

— Капець, навіть мікрохвильовки немає, де розігріти? – обурювалася Ліда.

— Пательня – відповіла Каріна дістаючи з духової шафи сковорідку. 

— Називається переїхали в більше місто, – розсміялася Ліда. — А таке враження що в докембрійську еру. 

— За те весело, і затишно. 

— О я бачу весілля тільки починається, – сказала Ліда почухавши потилицю. — Олії нема, на чому смажити? 

— Значить, не судилося нам стати жирними, – розсміялася Каріна.

— А їсти холодні вареники взагалі не альо, ще гірше ніж холодна смажена риба, – покривила носом подруга. — Ні так діло не піде! – сказала хлопаючи дверцятами холодильника. — Ця риба таки посмажиться сьогодні, – сказала виходячи з кухні.

— Ти куди? – здивувалася Каріна. 

— В магазин, по олію. Чи ти пропонуєш мені з свого волосся жирного її віджимати?

Каріна розсміялася і сказала:

— Чекай я з тобою, – сказала нашвидкуруч взуваючись. — І нормальне в тебе волосся, зовсім не жирне.

— Неа, – заперечно хитнула головою Ліда. — Я якщо хоч один день не помию, все – труба. Просто смалець! Хоч бери і картоплю на голові смаж. 

— То значить ще доведеться сьогодні голову мити. А то мало що там, а може нам красунчики в групі попадуться, – посміхнулася Каріна. 

— Та ну! – махнула головою подруга, – Не вірю я у таке везіння. Треба ще подивися чи шампунь є, щоб потім ще раз в магазин йти не довелося. 

— Немає, – сказала Каріна визираючи з ванної. 

— Ну хто б сумнівався, – розвела руками Ліда. — Ми ж не в п'ятизірковий готель заїхали. 

— Добре, ходімо вже, – взяла її під руку Каріна.

###