Читати книгу - "Не рідні, Ольга Джокер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Молодець, що вирішила залишитися. Саме так чинять розумні дівчата.
Хочу щось сказати у відповідь, але тут же замовкаю. Я хочу вчитися... дуже сильно хочу.
- Сподіваюся, ми порозуміємося, Віта. У мене є тільки одне прохання: щоб ти поводилася тихо і давала про себе знати лише в окремих, виняткових випадках. Йде?
- Йде, - киваю Кирилу. Це мене більше ніж влаштовує. - Я можу йти?
- Можеш. Чому ні?
Чекаю, що Кирило відступить і піде з дороги, а я спокійно проберуся до себе в кімнату і закриюся на клямку, але він стоїть нерухомо, немов скеля, продовжуючи дивитися на мене з неприхованою іронією.
Відтягнувши футболку ще нижче, хоча, здавалося б, нижче нікуди, важко зітхаю і проходжу повз Самсонова, відчуваючи, як голосно калатає серце. При цьому пахне він досить приємно. Зовсім не потом, хоча заїхав сюди явно після роботи. Якимось освіжаючим гелем для душу і парфумом з терпкими нотками.
Лопатки пече від пильного погляду, коли я нарешті опиняюся у своїй кімнаті.
- Доброї ночі, - вимовляє глузливо Кирило, перш ніж я з гуркотом захлопую двері.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не рідні, Ольга Джокер», після закриття браузера.