read-books.club » Любовні романи » Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко 📚 - Українською

Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Новорічні (не)щасливці" автора Емілія Дзвінко. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 51
Перейти на сторінку:
Розділ 4

Я прийняла душ та одягнулася ще швидше ніж планувала. Мені постійно здавалося, що на мене дивляться глибокі сірі очі цього негідника. Давно вже я так не злилася на чоловіків. Хоч почуття, які мене зараз переповнюють — це не лише злість, а й цікавіть та азарт. Мені хочеться дізнатися про цього Макса більше, а ще побачити як він буде себе поводити на вечірці. Переконана, що утне щось нахабне і компрометуюче. Такі типи як він люблять бути в центрі уваги. 

Усміхаюся собі в дзеркало і фарбую губи червоною помадою, яка чудово підходить до чорної короткої сукні приталеного силуету, потім виводжу акуратні котячі стрілки. Не надто довгі, але такі, які б зробили погляд виразнішим. З першого разу виходить ідеально, тому я задоволена тим, що бачу в дзеркалі. Ще раз поправляю укладку. І кручуся на всі боки, щоб оцінити як сидить на мені сукня. Ловлю себе на думці, що хочу виглядати красиво. Чому запитую себе? Ну, точно ж не через цього нахабу. Відразу блокую своє припущення. 

Можливо мені справді варто дослухатися подруги і з кимось познайомитися сьогодні? Або не шукати нікого нового і спробувати зблизитися з Андрієм. Він мені симпатичний, а ще розумник та успішний топ-менеджер, це я встигла зауважити проводячи фінансовий аудит одного з філіалів їхньої компанії. Але ж Андрій явно шукає чогось серйозного, а не зустрічей на декілька разів, а обіцяти йому почуття я не можу. 

А Макс? По ньому відразу видно, що він не благородний принц і ми могли б … Стоп, Наті, куди тебе знову заносить. Нічого ви не могли б, ти нічого не знаєш про цього типа. Бери себе в руки і виходь вже з кімнати. 

Оленка та Сергій зустрічають гостей в центрі зали. Народу вже набилося чимало, але я не поспішаю спускатися вниз. Стою на сходах і спостерігаю за подругою та її чоловіком. Обоє такі щасливі. Туляться один до одного, перекидаються закоханими поглядами, ніби одружилися не два роки тому, а тільки вчора. Радію за них, бо зараз складно знайти такі щирі почуття.

— Мене виглядаєш? — нахаба підійшов до мене ззаду і прошепотів на вушко своїм приємним голосом. Я здригаюся від несподіванки, але не обертаюся, бо і так знаю, що це Макс. Впізнала не лише його голос, але й запах. При нашій першій зустрічі, від нього пахло парфумами з вираженими кедровими нотками. Я запам'ятала цю розкішну терпкість аромату, а ще звернула увагу, що він ідеально йому підходить. Ефектний, привертаючий увагу, в міру різкий. 

— Шукаю місце, де б можна було від тебе сховатися, — намагаюся говорити впевнено, хоча відчуваю як моє тіло повільно нагрівається і м'якне від його близькості. Це так недоречно, небезпечно і водночас приємно та збудливо. Давно вже я не відчувала чогось подібного з чоловіками.

Макс продовжує мене бентежити. Підсувається ззаду ще ближче, руками впирається об поручні сходів з двох сторін захопивши мене в капкан з обіймів.

— Я можу порекомендувати місце де б ми могли сховатися вдвох, — шепоче мені на вушко цей змій-спокусник. Надто самовпевнено, як для чоловіка якого я ледве знаю. 

Я намагаюся обернутися до нього обличчям і сказати йому щось колюче та образливе. Але не встигаю, бо Макс різко звільняє мене зі своїх обіймів, міцно вхоплює за руку і веде на перший поверх.

— Що ти робиш? — намагаюсь вирватись від нього, але його рука надто надійно вчепилася в мою, тож безрезультатно.

— Розслабся, ми лише спустимося разом і привітаємося з моїм дідом, — усміхається Макс, а мені не до сміху. З яким ще дідом?

Бачу, що на нас вже починають витріщатися гості із залу і щоб не псувати вечірку, дозволяю Максу вести себе за руку, наче ми пара. Макс киває в знак вітання Оленці та Сергію, які не приховуючи подиву дивляться на наші сплетені руки. Я хочу пояснити подрузі це непорозуміння, але не встигаю, бо Макс веде мене далі  —  до дідуся у візку. Зупиняємося біля нього і він нахабно притягує мене за талію ближче до себе та обіймає. Мене накриває нова хвиля обурення, але я не люблю влаштовувати розбирання привселюдно, тож лише мовчки пропалюю Макса своїм гнівним поглядом. Почуваюся, наче в невдалому реаліті-шоу. Оце так сходила на вечірку перед Новим роком. 

— Діду, знайомся, це Наті — моя дівчина. Як бачиш, вона не уявна, а досить таки реальна, — впевнено заявляє Макс.— Щоб переконатися, можеш навіть її ущипнути, але не сильно, бо в неї дуже ніжна шкіра. — ще й прижартовує негідник, явно затіявши якусь свою гру. — Наті, а це мій дідо, Діденко Максим Олександрович старший. — звертається до мене нахаба і вдає, що не помічає моїх вбивчих поглядів. Здається я влипаю в щось не надто приємне. 

— Дуже радий знайомству, —  усміхається мені Максим Олександрович.

Я почуваюся розгубленою. Давно так не почувалася, якщо чесно, навіть забула як це. Мені хочеться припинити цю комедію, накричати на Макса, або ще краще дати йому чергового ляпаса. Заслужив поганець! Але стримую себе, бо скандали в публічних місцях точно не підуть в плюс моїй репутації. На вечірці багато впливових людей, які потенційно можуть бути моїми клієнтами, тому стримуюся і не видаю Макса. Ще мене зупиняє погляд Максима Олександровича, який дивиться на мене з таким захватом ніби я досконалий шедевр мистецтва, не менше. На мене вже давно так не дивилися і я купуюся на це приємне відчуття.

— Навзаєм, — усміхаюся Максиму Олександровичу у відповідь і планую шлях свого відступу, бо чує моє серце нічим добрим ця пригода для мене не закінчиться. Треба прощатися і ввічливо піти. Але дідусь Макса явно думає інакше. 

— Наті, це скорочено від Наталі? — запитує мене.

— Так, близькі та друзі кличуть мене Наті, а на роботі — я Наталя.

— Гарне ім'я. Моє перше кохання також звали Наталею. Ще й досі жалію, що в нас не склалося. На жаль, — ділиться зі мною особистим дідусь. — Для мене ти також будеш Наті, ти ж не проти?

Поки думаю, що відповісти Максиму Олександровичу і як з ним люб'язно попрощатися, до нас підходить красива пара. Чоловік вітається з Максимом Олександровичем старшим, цікавиться його здоров’ям, а потім переключається на нас. Розмову починає блондинка поруч з ним. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 5 6 7 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"