Читати книгу - "Пазл"

— Навіть триста тисяч євро, обіцяних переможцеві? Вони зовсім не віртуальні.

— Не існує ніяких трьохсот тисяч євро і ніякого переможця. «Параноя» — лише міська легенда, яку поширюють в інтернеті. Хто вже брав у ній участь? Хто знає, у чому, врешті-решт, полягає суть гри, окрім обіцянки «відчути страх за своє життя»? Можеш сказати? Ми витратили більше року на пошуки бодай найменшого сліду, усі вихідні, усі вечори ми стирчали вдома, перед екранами комп’ютерів, аж до божевілля.

— Так, тут я згодна.

— І всі зусилля були для того, аби якісь загадкові аноніми, котрі залишали ці зачіпки, одного дня сказали, що «Параноя» — просто фальшивка і що її не існує? Вони добряче з нас познущались.

— Заява про те, що гри не існує, була складовою частиною гри. Це своєрідний відбір, гра у грі. Після цієї заяви багато хто відступився, як-от ти, і тепер лише найбільш одержимі можуть знайти справжній вхід у «Параною». Гра усюди, потрібно лише уважно дивитись.

Зачарований цими дивними блакитними очима, він дивувався тому, наскільки вона досі була поглинута цими дурницями.

— Ти казала, що ми ніколи не вирвемось з віртуального світу, але мені вдалося,— кинув він.— Тепер у мене є життя. Воно цілком реальне, а я більше не просто аватарка, яка все робить замість мене. Я казав тобі: єдиний зв’язок, який я зберігаю з грою,— це мої сценарії.

— Які, підозрюю, тобі досі не вдалося пристроїти.

— Дякую, що віриш у мене.

— Просто так і є. Ти звертався до психолога, щоб він допоміг тобі зав’язати з усім цим? З твоєю пристрастю до ігор, до полювання на скарби? Людям рідко вдається впоратись із цим самостійно. Тобі здається, що ти зав’язав, тоді як насправді…

— Допивай свою каву і залиш мене. Ти змінилась зовні, але точно не всередині.

— Я залишусь. Я проїхала сотню кілометрів не для того, щоб отак піти.

Вона відкрила ноутбук і спробувала під’єднатися до домашнього Wi-Fi.

— Не намагайся,— сказав Ілан.— Я змінив пароль.

— І ти говориш мені про довіру? У такому разі…— Вона встала.— Твій ноутбук у твоїй кімнаті?

Коли вона попрямувала до сходів, Ілан загородив їй дорогу.

— Забудь про це.

— Мені плювати, якщо нагорі є жіночий одяг чи фотки. Ти маєш право почати нове життя, Ілане.

— Ти навіть не уявляєш, яке воно, моє життя.

Хлоя натягнуто посміхнулась.

— Коли я під’їжджала до тебе, мені назустріч їхала машина. Водія я не змогла побачити через тоноване скло. Але припускаю, що це була чарівна молода дівчина.

— Яка ще машина?

Вона задумалась на кілька секунд.

— Велика модель «ауді», здається, чорного кольору, але ж ти маєш знати краще за мене, хіба ні? Тепер ти цілиш вище. У якій сфері вона працює?

Ілан мовчав. Шлях завдовжки в кілометр, що йшов від невеликої муніципальної дороги, вів лише до одного будинку: його. Випадковій машині нема чого було робити в цьому районі. Він машинально торкнувся передпліччя, згадавши про слід на шкірі.

Хтось стежив за ним і заходив до його дому, тепер він у цьому переконався. Тіні існували насправді, а не лише в його уяві.

Але як вони могли проникнути в будинок, якщо всі двері та вікна були замкнені?

— Зараз повернусь,— сказав він.— Можеш ввести пароль від Wi-Fi, «Catondutique»[2].

Він на всій швидкості помчав нагору й увірвався до ванної. Потім безшумно зняв дзеркало над умивальником, щоб дістатися до схованки у стіні.

Усередині коричневий конверт. На щастя, великий таємний зошит його батька був на місці, у конверті.

Він погортав його, щоб пересвідчитися, чи нічого не бракувало. Усі сторінки були чисті, окрім однієї, надзвичайно цікавої, у самій середині зошита, і вона була на місці. На ній був загадковий малюнок, виконаний різнокольоровими чорнилами, з дуже чіткими деталями, на якому був зображений гірський пейзаж із соснами, озером, веселкою і маленьким острівцем у лівій частині смуги води. Веселка була специфічна — три сині смуги дуже близьких, проте різних відтінків, а потім йшли жовта і оранжева. Точка огляду була розташована на висоті, так, наче спостерігач видерся на вершину моста або скелю. Над малюнком була фраза: «Тут, унизу,— Хаос, але на вершині ти знайдеш рівновагу. Усі відповіді — там».

А внизу сторінки був напис, дуже дрібний, ледь помітний:

H 440

H 425

H 485

H 735

Батьки Ілана були вченими-нейробіологами, і перед своїм зникненням вони працювали в дослідницькому центрі в Греноблі. Вони їхали на цілий тиждень і поверталися лише на вихідні, і Ілан зовсім нічого не знав про їхню справжню діяльність. Але за деякий час, перш ніж зникнути у відкритому морі, вони заявили Ілану, що зробили відкриття, які стануть революцією у світі наукових досліджень, зокрема в галузі вивчення функціонування пам’яті та механізму забування. Ілан пам’ятав їхні обличчя — водночас серйозні і спокійні. З якоюсь такою радістю, затьмареною темними хмарами.

На сьогодні ніхто не мав ані найменшого уявлення ані про місце, де були здійснені ці відкриття, ані про те, що Дедіссе зробили зі своїми роботами. Але Ілан був переконаний, що одного дня батько злякався за їхні життя і що він навмисне зашифрував у цьому малюнку місце, де були заховані такі важливі дослідження.

Можливо, з цієї ж причини батьки тримали в глибині шафи заряджену зброю.

Вони чогось боялися. Чи когось.

Ілан повернувся думками до зошита. Всередині була намальована ця надзвичайно складна карта скарбів, яку практично неможливо розшифрувати. Уже майже два роки Ілан намагався, але так і не міг розгадати загадку, залишену батьком — чоловіком, який прищепив йому любов до пазлів, головоломок, пошуків скарбів. Зрозуміти секрети пам’яті, чим він займався усе своє життя, саме собою було досить загадково.

Тут, унизу,— Хаос, але на вершині ти знайдеш рівновагу. Усі відповіді — там.

Чому батько ніколи не давав йому ані найменшої підказки про спосіб вирішення цієї загадки? Молодий чоловік спробував усе, переглянув тисячі фото в інтернеті, намагаючись з’ясувати, звідки цей намальований пейзаж; він також шукав зв’язок між цими числами внизу малюнка. Що означає літера Н перед кожним із них? Чому числа саме в такому порядку? І звідки веселка з такими дивними кольорами, якщо там немає ані сонця, ані дощу, які пояснили б її появу?

Цей малюнок і ці дивні числа зовсім ні про що не говорили.

Ілан обережно поклав зошит на місце. Ніхто не знав про його існування, окрім Хлої та декількох близьких колег батьків, чиїх імен Ілан не знав. Навіть його колишня дівчина, найрозумніша, на його думку, серед мисливців за скарбами, опинилась у ступорі перед цією загадкою, розробленою його батьком.

Що відкрили батьки? Чудо-ліки, здатні здійснити революцію у світі медицини? Нові теорії функціонування па­м’яті? Чому вони проводили свої дослідження таємно, ніколи не розповідаючи про свою діяльність