Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 3.

Безпроглядна ніч, гуркіт грому й іскри блискавки змушували моє тіло кожен раз здригатися від гучного і пронизливого душу звуку. Гілки те і справа плуталися в моєму волоссі, а я кожну секунду оглядалася назад і намагалася вдивлятися в темряву. Я боялася, я страшенно боялася, що цей чоловік біг за мною.   

  

Серце то вистрибувало з грудей, то уповільнювало свій ритм. Я задихалася, падала на коліна і не могла заспокоїтися. Мені не вистачало повітря. Так, мені багато чого не вистачало в той момент! Наприклад, взуття і ще здорового глузду і трохи хоробрості. Потрібно було піднятися на ноги, розвернутися у зворотному напрямку і поглянути своєму страху в обличчя. Але замість цього я ганебно бігла вперед, сподіваючись на... А, власне кажучи, на що я сподівалася? Я була посеред ночі в лісі, я вже тремтіла від холоду і страху і на те, що моє становище може стати хоч крапельку краще, не натякало нічого! Жодного вогника, звуку, знака, щоб вселити в мене надію.   

  

- Невже все так погано?! - Впавши на коліна, я підняла обличчя до неба, підставивши його під краплі дощу. А чому, власне, ні? Я взяла маленький тайм-аут на те, щоб поговорити з всевишнім. Напевно, зараз виникало цілком очікуване питання, а чи була я адекватна? Враховуючи все, що відбувалося, я вже дуже сильно сумнівалася в цьому!   

  

Хрускіт гілок змусив моє серце піти в п'яти. Адреналін вирував так, що я стала схожа чи то на хижака, чи то на загнану жертву. У них обох в момент полювання інстинкти напружені до межі.   

  

Як я почула між гуркотом грому і проливною зливою його наближення? Все дуже просто, людина, яка йшла за мною слідом, не переховувалася. Мабуть, йому подобалося грати, подобалося заганяти свою здобич у кут і потім дивитися на те, як та буде трястися від страху в очікуванні своєї долі.   

  

Я не хотіла аналізувати те, що сталося п'ять хвилин тому, я не хотіла вірити в те, що я була на це здатна, але сцени ніби з фільму жахів відразу з'являлися перед очима.   

  

Мене трясло і я намагалася сховати голі ноги під куртку, обхопивши коліна руками, в той час, як перед очима стояла картина того, як я побачила цього чоловіка. Я ніколи не забуду його сірі пронизливі очі. Я ніби наткнулася на щось холодне, таке, що обпалює шкіру, його очі були як лід, чортовий лід, який насувався на мене немов айсберг в океані. Згадавши його колючий, допитливий погляд, я тут же піднялася з колін, зрозумівши, що якщо він мене знайде, то для мого божевілля ще знайдеться час. Потрібно було бігти далі, я відчувала, що він був поруч, він наближався.   

  

Цей чоловік лякав мене всім, від свого зовнішнього вигляду до шаленої одержимості, яку я ніколи не помічала раніше. На своїй роботі ми постійно проходили курси по конфлікт - менеджменту, адже працюючи в готелі, постійно стикаєшся то з неадекватними проханнями, то з неадекватними людьми. І якщо раніше мені здавалося, що я з блиском вирішували подібні ситуації, то зараз зрозуміла, що абсолютно не знала, як розмовляти з такими товаришами. Як можна було розмовляти з людиною, яка вважала нормальним закрити іншу людину на п'ять днів бозна-де і просто зникнути?  

  

- Раз, - Господи, від звуку його голосу тіло ніби закам'яніло, тут же спіткнувшись я полетіла шкереберть вниз.  

  

- Два, - потрібно повзти, потрібно робити хоч щось!  Вставай!  Не будь ганчіркою, Олівія!  Вставай!  

  

- Три, - його голос звучав вже зовсім поруч, з кожною новою цифрою він наближався, даючи зрозуміти, що вже дуже близько.  

  

Хрускіт гілок відбивався пульсацією в скронях, але я не здавалася, знову піднялася і на тремтячих ногах почала робити невпевнені кроки вперед. Я намагалася, дуже старалася. Але було пізно...  

  

Я намагалася знайти світло в цьому довбаному тунелі під назвою моє життя, але там було темно.  Безпросвітна тьма засліплювала, хоч би хтось лампочку укрутив, їй-богу, дали б хоч неправдиву, але все ж надію на порятунок.  

  

Гарячі руки схопили мене за плечі й різко розвернули до себе.  Це був початок мого кінця, він мене знайшов, вистежив, йшов по запаху мого страху. Мій особистий монстр, сатана, диявол ... 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно