Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 6. Мія

Глава 6

 

Варана собі місця не знаходила, не розуміючи куди зараз рухатись. Дівчаток не видно, стежок безліч. Відьомський дар мовчить, коли треба, щоб він працював на повну. Де ж їх шукати, заблукати можуть та головне, що вона скаже Міні, адже в неї залишилася лише молодша сестричка Мія з усієї родини. Коли Мії було два роки, батько з матір'ю загинули в автокатастрофі та дівчатка залишилися одні.

Малятко Мія та п'ятнадцятирічна Міна одразу переїхали в поселення та з того часу дуже рідко показувалися в місті, тільки якщо треба було щось купити. Варана не схвалювала самітність старшої сестри, але розуміла, що так вона справляється з горем. Мія була занадто мала, щоб її залишати, ось так  вони живуть вже 4 роки.

Вона доросла жінка не доглянула за двома маленькими пустунками, що ж робити?

Куди бігти?

У повній розгубленості вона дивилася в далечінь, сподіваючись, щось почути чи побачити. Але дива не сталося, ні через п'ять хвилин, ні через пів години. Ну, що їй залишається? Тільки одне, шукати звичним способом, і вона вступила під крону дерев.

Не розуміючи скільки вже блукає, вона почула спочатку тихий сміх, а потім все голосніше та голосніше, так впізнала своїх дівчаток. А потім насторожилася, все стихло, ніби й не було сміху, а це лише її фантазія. Невже щось трапилось. Далі Варана не думала, а бігла в той бік звідки долинав сміх, благаючи духів захистити малих.

Вибігає до струмка і нарешті побачить дітей, але вони не одні, якийсь хлопець стоїть з ними та спілкується. Спочатку вона не зрозуміла звідки він узявся тут, а потім придивилася та зрозуміла, що це перевертень.

"Ось як, -- подумала Варана, -- мало своєї просторої території, то він сюди поліз та ще й до дітей".

А потім вона побачила, що малеча помітила її, дочка відразу кинулася до неї. Жінка намагалася зрозуміти та швидко оцінити чи все з нею гаразд та, що з другою. Поки Стефа бігла до неї з усіх ніг, хлопець наблизився до Мії.

Це стало спусковим гачком по розхитаних нервах матері. Не усвідомлюючи вона просто виставила руки вперед та відкинула хлопця до дерева, він не встояв на ногах та впав. Варана перевела погляд на Мію й по виразу обличчя зрозуміла, що вона здивована. Дівчинка не розуміла, навіщо Варана це зробила та одразу кинулася на допомогу хлопцеві.

-- Мія, стій! – крикнула Варана, але куди там.

Мія вже сиділа навколішки перед хлопцем і жаліла його та обтрушувала його одяг.

-- Тітко Варана, навіщо ви так? – зі сльозами на очах запитала  Мія. Їй було шкода хлопчика, він нічого їм не зробив, тільки заблукав, а зараз йому боляче. Варана взявши за руку дочку поспішила до неї.

-- Відійди від нього, я зараз сама подивлюся. – відповіла Варана наближаючись, але Мія не зрушила з місця.

-- Я сама, – сказала та іще раз схлипнула Мія.

Варана відверто не розуміла поведінку дитини, але вже присіла навпочіпки перед хлопцем і зрозуміла, що це хлопчик, всього на пару трійку років старший за дівчаток.

--  Як ти тут опинився? – засмучено сказала жінка. Чіпати дитину це останнє, що робитиме мати.

Після того, як Марк став на захист дівчинки, жінка зробила якийсь рух рукою, його відкинуло та знатно приклало об дерево. Остання думка була в голові, що він не зміг захистити дівчинку. Він, майбутній альфа, не зміг. Що вона про нього думатиме? А потім не зрозумів, чи це його думки, чи його звіра.

Він її знає пів години, а вже захищає як найважливіше. Чого б це?

Так би напевно далі дивувався хлопець, але тут його обличчя торкнулися долоньки дівчинки, й він розплющив очі. Вона сиділа перед ним, плакала та жаліла. Ось це взагалі ні в які ворота.

Він сильний, а вона цього не побачила. Так, стоп!

Знову?

Його звір підказував йому правильне розв'язання проблеми, а сам хлопець не бачив проблеми. Жінка почала його розпитувати, одже треба зібратися та правдоподібно брехати прямо в очі. Це не малеча, тут треба залучити весь свій талант, він розумів, що його не повинно бути на цій території. Ні, він звичайно хотів сюди потрапити, але не сам, а з друзями. 

Ось тільки де вони?

Гарне питання, але наврядче присутні на нього дадуть відповіді. Пауза затягнулася, це він зрозумів з другого питання.

-- Сильно головою вдарився? -- жінка питає зі співчуттям, ніби не вона його приклала так добряче.

-- Ні, щодня літаю, – ну а що, не плакати ж, як дівчинка.

Вона хотіла ще щось сказати, але її перебила мала.

 -- Тобі напевно боляче, ми тебе зараз додому відведемо.

"А  цього не треба",  -- подумав Марк, а відповів.

 -- Усе гаразд, не хвилюйся, –  чому він її заспокоює? Боляче ж йому.

 -- Так, дітлахи, збираємося, Стефа заспокойся все добре, мати поруч. Мія не плач, хлопець згадуй дорогу додому.  

Після цієї тиради сталося кілька речей.
Стефанія заспокоїлася, Мія нарешті відлипла від хлопчика та здається трохи опанувала себе. Він взагалі не розуміє, чому дівчина так перелякалася, регенерація у перевертнів швидка, він зараз встане та піде.

Варана повернулася до хлопця. А ось тут не все так гарно. Він зблід та голову в плечі трохи сховав. Так начебто не помітно, але вона -- все бачить. Все стало зрозумілим, як він тут опинився. Марк у цей час гарячково думав, як позбутися цієї всієї компанії. Все починалося як цікава пригода з друзями, а перетворилося...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно