Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 5. Мія

Глава 5

 

-- Мабуть, він заблукав, -- припустила Мія і все міркувала про себе, який він цікавий.

Стефанія трохи побоювалася, але все ж уважніше подивилася на непроханого гостя, якийсь він дивний, навіть смиканий.

-- Так, а чому він смикається? - придивившись, уточнила Стефа у подруги.

 -- Не знаю... підемо запитаємо? - запропонувала Мія.

 – Може, не треба? Чого він не обертається? – ще більше запанікувала малеча.

 – Ну ось і з'ясуємо, – твердо відповіла Мія, взяла Стефанію за руку і рушила ближче до кущів.

Картина, яку спостерігали дівчатка не можна схарактеризувати та правильно зрозуміти, відразу. Тигр стояв нагостривши вуха, постійно ворушив хвостом, а на додачу до цього справді смикався. Дівчатка не могли зрозуміти -- допомагати чи все ж таки втекти.

З одного боку вони у себе вдома та ліс захистить їх, а з іншого, вони вперше в цьому самому лісі одні, без дорослих, а оповідань вони наслухалися дуже багато про витівки лісового духа. Не всі відьми його бачили, комусь він і зовсім не трапляється на очі, але ось, що цікаво: комусь легко знайти потрібну стежку, зібрати ягоди, побачити правильне місце де з'єднуються енергії для чаклунства, а хтось відверто блукав у лісі.  

Дівчата слухаючи ці оповідання не могли зрозуміти, як можна заблукати в рідному лісі та ще й вдень та все думали може це вигадки, щоб залякати їх. Бабусі вечорами не тільки це розповісти можуть. Та коли дівчата вже сподівалися дізнатися щось про самі ритуали, для чого відьми у ліс йдуть, то старші замовкали. Як же було прикро щоразу слухати відмову не взмозі переконати, що ми теж відьмочки й нам можна.

На що бабусі завжди говорили: "Будете дорослими -- побачите та самі візьмете участь".

Підійшли впритул до тигра та почали його обходити з усіх боків, щоб зрозуміти, що робити, а він весь напружився і причаївся. Марку теж вдома багато розповідали про ліс та про мешканців, та про духа, але він не вірив, що його можна заманити кудись. Придивившись уважніше зрозумів, що перед ним маленькі чаклунки.

З одного боку пощастило, що не дорослі, ніякі б відмазки не допомогли, мовляв, заблукав, а маленькі йому нічого не зроблять, правда?

Задумався, а тим часом дівчатка вже обійшли його з усіх боків, побачили у свій котячій красі. Подумав та обернувся назад у людину.

– Емм... -- усе, що змогла вимовити Мія.

 – І тобі привіт, - не розгубився Марк. Йому взагалі чого переживати? Так, ситуація незрозуміла та друзі зникли кудись, але боятися двох маленьких дівчаток він не буде.

–  Так… Пробач… І тобі привіт, – відмерла Мія.

А що робити та казати далі вона не знала. Хлопчик старший за них, до того ж ще й перевертень.

 -- Я так розумію, я зараз у відьомській частині лісу? - ну а що, найкращий захист це напад.

 -- Ну так, а ти не знаєш де гуляєш? - спитала Мія здивовано, наче дорослий, а заблукав, дивно.

 -- Не те що не знаю, мене мій тигр привів сюди, а тут... -- договорити він не встиг.

У цю хвилину з-за дерев вийшла молода жінка, явно схвильована і скуйовджена та кинулася до них. Всі обернулися на шум та реакції були різні. Марк перевів погляд назад на дівчаток, а там змішані почуття. Малятко відразу кинулась на зустріч жінці, ніби її до цього утримували силою. Дуже швидко, він не розумів, але не втручався. 

Скільки він їх знає, п'ять хвилин? Цього замало, щоб робити висновки.

А ось друга дівчина не поділяє її радості, вона занервувала та стиснула ручки в кулачки, ніби приготувалася захищатися. Що сталося далі, він сам не зрозумів, інстинкти стали на перший план, мозок повністю відключився. Марк загородив собою дівчинку, щоб жінка не могла їй зашкодити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно