Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Кир

- Я був днями у «Свободі». Це просто нереально класне місце, ти просто молодець, - навіть через стільки часу похвала саме від Сашка для мене дорожча за всі прибутки, які я отримую від його колишніх клубів і мого власного творіння. За два роки я побудував новий нічний клуб, про який згадав друг і кілька ресторанів, один великий заміський комплекс з величезним штучним озером. Те, що всі ці місця відвідують небідні люди було гарною рекламою, попри інші просування в інтернеті.

- Так, на відкритті було багато народу, - я посміхнувся, затягуючи нікотин до легень та розглядаючи нічне озеро з тераси його маєтку.

- Не думаєш трохи угамуватись і подумати про другу половинку? - Сашко дивиться на мене, робить ковток рому з льодом і його очі блищать у тьмяному світлі ліхтарів. Я посміхнувся, зітхаючи.

Легко йому говорити...

- Ні, поки що не хочу. Я ж молодший за тебе, куди мені поспішати. Це ти хочеш, походу, бути багатодітним батьком, - відвертаюся, ховаючи свої очі від гріха подалі.

- Я все одно кричатиму на твоєму весіллі найголосніше «гірко», навіть не сумнівайся, - Сашко сміється.

Не сумніваюся. У тому, що в цьому переконаний Сашко – не сумніваюся, але я поки що впевнений, що не хочу одружуватися. Навіть стосунків не хочу.

Та й про що я думаю? Якщо у мене навіть стоїть тільки на неї. Хвороба, вірусна інфекція якась, яку я не можу перемогти. Немає такого антидоту, чарівної пігулки від неї. Мені не можна мріяти про неї, думати, бажати її. Але я кохаю її і не можу інакше. Нічого не допомогає.

Це почалося давно, хвороба виявилася у вигляді «застуди», коли я вперше побачив її. На відміну від свого на той час боса, я побачив ії вперше та з першої секунди зрозумів, чому вона йому подобається. Така правильна, ніжна, тендітна крихітка, що з перших же хвилин стала люто відмовлятись від будь-яких намірів Сашка залицятися до неї. Але ж я знаю, Саша ставив за мету просто затягнути її у ліжко на одну ніч. Навіть не здогадуючись на той час, що ії маленький син Матвій – його син. Потім вона сама зізналася, і Саша остаточно поплив.

А потім поплив і я.

Поки був підлеглим у Сашка думав, що ніколи нікому не буду так відданий, як йому, а потім усе змінилося, коли він зник. Мої, тоді ще зелені і незрозумілі, почуття зіграли зі мною злий жарт і я, немов вірний пес, був її помічником, найкращим другом, підтримкою, опорою. Спочатку всю чорну роботу брав на себе, знав, що їй складно і вона зовсім не така. Потім, звичайно, загартувалась і... Тоді вже стало пізно, я її вже кохав, я вже не міг її зрадити, піти, звільнитися, поїхати. Як я міг?

Вона ніколи не відчувала до мене того, що я відчуваю до неї. Не надто й претендував, якщо чесно! Головне, що вона жива, що її син живий. Вмерти за неї готовий. Їй не було з ким розділити свої думки і біль і ми разом страждали. Вона – за Сашком, я – за нею. Кохання до неї мене не засліпило, я розумів чудово свої шанси і коли чув від неї, що Сашко живий, а вірила вона в це дуже сильно, хотів застрелитися. Навіть «мертвий» Ігнатов не давав мені права торкнутися її.

А потім вона сама практично прив'язала мене назавжди. Сама дозволила. Наче відданого вуличного пса пустила до будинку і дозволила лизнути.

Порівняння з псом вдруге не випадково, адже навіть відчуваючи її шкіру пальцями, пестячи і трахкаючи її, я відчував себе дуже погано. Ні, я був щасливий, але гірко було усвідомлювати як під час, так і після - це одноразова акція.

Майже відразу я дізнався, що Сашко живий.

Єсенія повернулася з відпустки тієї, якою ми обидва її любили. Солодка, задоволена, красива та щаслива. І дивлячись так палко на свого зміненого зовні чоловіка, що я почував себе ще більш хуєво.

Він, звичайно, не бив мені морду, не говорив навіть жодного разу, що знає все. Він знав, напевно, бо ж бачив, як я ставлюся до неї або як дивлюся. Ховатися я не збирався, а якби він хотів - давно б побив. Або вбив.

Це ж Саша Ігнатов, яким би він бізнесменом не був, він все одно порве будь-кого за своїх близьких людей.

Мабуть, я теж відносився до близьких. Адже він не боявся, що я опинюся поруч зі своїм детонатором і просто вибухну.

...- Гаразд, пробач, - друг миролюбно поклав долоню на плече і посміхнувся. - Хочу, щоб ти теж був щасливий, просто... - Саша гасить сигарету в попільничці і ми йдемо на перший поверх, де знаходяться всі інші гості. Сьогодні був день народження Саші та Віталіка, але ми зібралися невеликою компанією. Свято намічалося на суботу, через кілька днів.

- Поговорили? - Льоша Городецький помічає нас і посміхається.

- Так, довго ми, єге ж? - Саня хмикнув.

- Я думала, все, забули про нас, - Єсенія підійшла і обняла чоловіка, закохано подивилася знизу вгору. Ніколи не посмію це порушити. Та й в цьому випадку, Саша, напевно, вб'є мене. По-справжньому. Адже одна справа...

Годі, просто вб'є. Та й вона не вчинить з ним так. Вона особлива, віддана йому і абсолютно щаслива. І я щасливий, що у них все добре.

- Спробуй про тебе забудь, - Саша сміється, а вона легенько б’є його по плечу. Потім переводить свої прекрасні очі на мене і посміхається:

- В тебе все гаразд?

Завжди вона так запитує. Ми спілкуємося з нею не так тісно, як колись, вона вся в дітях і чоловікові, та й нема про що, у неї повно подруг. Своє життя, загалом.

- Так, чудово. Сань, я поїду, завтра багато справ, треба бути зібраним.

- Добре, - Ігнатов відпускає дружину і обіймає мене. Єсенія звично цілує мене в щоку, що робить мене трішки живішим  і незабаром я сідаю за кермо і виїжджаю з двору. Випивши трохи, завжди їжджу в гості без охорони.

Особливо до них.

Коли вони обидва відійшли від справ, я залишився власником сімдесяти відсотків їхнього бізнесу. Легального і законного. Я не претендував ні на що, був здивований, що Саша віддав це все просто так, але зрозумів - це для безпеки його сім'ї. Адже в мене сім’ї поки не планується. І я постарався зробити все, щоб вони жили в мирі і щасті. Для неї чи ні- це не важливо, сам до кінця не розумію, але одне знаю точно. Вони сьогодні живуть разом, їм добре і спокійно, народжуються діти в цій атмосфері. І не тільки у них.