Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Життя знову повернулося у звичний ритм, а дні стали однаковими, як барила лото. Різнилися тільки цифри. Сухі, чорні, надруковані лазерним принтером на звичайному офісному папері, що складаються в низку численних звітів. 
Вранці кава, вдень обід у кафе по сусідству, ввечері - вишукана вечеря, приготована домробітницею. 
Якби хто-небудь сказав, що ніч після виставки, організованої для відмивання грошей, залишила незабутній слід у серці Бориса - він би збрехав. Саша не оселилася в його серці, і він не зберігав у шовковій коробочці випадково загублену в машині сережку. Хоча б тому, що Саша ніколи не була в його автомобілі. 
У нього не було її номера, а вона не запитала його email. Шанс на те, що вони одного разу зустрінуться у великому місті, навряд чи перевищував нуль тисячних відсотка. Принаймні Борис вважав так до пізнього вечора п'ятниці. 
Повертаючись близько опівночі додому, він не думав про необхідність блокувати двері і не підозрював, що в машину, яка пригальмувала на світлофорі, може застрибнути руда бестія.
Коли двері машини відчинилися, Борис навіть розвернувся подивитися, який нахаба мізки розгубив. 
- Рози Люксембург, сімнадцять, - почулося позаду, і мільйони електричних зарядів прокотилися тілом, геть позбавивши Бориса дару мови. 
Голос, м'який, наче плюш, з легкою хрипотою, трохи натягнутий, як від алкоголю. Але це був її голос, чомусь єдиний, що запам'ятався із сотні випадкових коханок.
Якби до нього в машину сіла якась інша дівчина, то Борис обов'язково сказав би їй, що вона помилилася машиною. А якби хлопець, то навіть говорити нічого не став би - просто розбив ніс. Але на задньому сидінні сиділа Саша, і ваблений фантазіями, Борис вирішив на півгодини стати таксистом без ліцензії. 
Половину шляху Борис розривався між бажанням відвезти дівчину до себе і здоровим глуздом, який вимагає доставити її додому. Розум насмішкувато підкидав картини їхнього випадкового зв'язку, змушуючи кров швидше бігти по венах. Кілька разів Борис крадькома поглядав на свою попутницю в дзеркало. Міркував про те, що, найімовірніше, Саша була б не проти повторити. Але зрештою раціоналізм і залишки шляхетності взяли гору над хтивістю, і Борис звернув у бік житлового комплексу "Рожевий Фламінго". 
Він не врахував одного: ворота у двір відчинялися з ключа. Зупинившись, Борис розвернувся назад і легко поплескав Сашу по коліну. 
- Гей, прокинься! 
Олександра не відреагувала, заснувши міцним сном в обіймах зеленого змія. Можна було б поритися в її сумочці, знайти ключі, віднести дівчину додому, а потім тихо піти.
Борис вийшов із машини. Він дав їй п'ять хвилин на те, щоб вона сама прокинулася, а собі, щоб зібратися з думками. 
Він не був романтиком, не втрачав від кохання голову, не складав віршів дамам. На прохання коханок відвезти завжди викликав таксі, на свята замовляв доставку квітів. "Сухар" - найм'якше, що він чув під час розставання. 
- Якого хріна? - бурмотів він. - Я навіть імені її не пам'ятаю... Як там? Маша? 
Самому собі збрехати складно. Ще складніше повірити у власну брехню. У пам'яті закарбувалися не тільки ім'я, а й трикутник ыз родимок під лівою лопаткою. Рука, якою він ляснув по коліну дівчини, горіла вогнем. Пальці відчували оксамитовість шкіри, і бажання ковзнути долонею вище по стегну, кипіло смолою. Заплющивши очі, Борис спробував пригадати аромат її волосся, однак одразу відсмикнув себе. 
- Якого хріна? - зло повторив він, сідаючи за кермо. - Відвезу до себе. Проспиться, а вранці вижену до чортової матері. 
Борис заборонив собі дивитися на Сашу, невідривно стежачи за дорогою. Прийняте рішення йому сподобалося. Він позбавив себе незручності спілкування з п'яною дівицею, потішив своє его милосердям - не кинув пані на вулиці, і заразом отримав шанс відплатити вогневолосій стерво її ж монетою. Ще жодна жінка не гасила сигарету об самолюбство Бориса Таларскі! 

Ворота підземного паркінгу відчинилися, пропустивши автомобіль всередину. Заглушивши двигун, Борис відчинив двері і, підхопивши Сашу на руки, поніс до ліфта. Він не збирався бути акуратним. Якщо прокинеться, викличе таксі, а це вже багато, з огляду на те, що вони одне одному ніхто. Секс ненароком - не привід для загравань та піклування. 
І тим не менше, на ліжко Борис поклав дівчину дбайливо. Занадто дбайливо для того, кого не турбує чужий сон. Як у забутті, опустившись на коліна, він кінчиками пальців прибрав з обличчя локон. Деякий час вдивлявся в її бездоганне обличчя, не дозволивши собі погладити Сашу по щоці. З цього все й починається, а перший принцип Бориса - розум понад емоціями! Ніяких почуттів, народжених на ґрунті інтрижок. 
Він глибоко вдихнув терпкий аромат парфумів, трохи затримав дихання, немов намагаючись закарбувати його в пам'яті. Придушивши бажання уткнутися носом у тонку шию, Борис різко піднявся з підлоги. 
- Чорт знає що! - збентежений власним нерозсудливістю пробурмотів він уже за дверима. 

Перед тим, як піти до себе, Борис повернувся до Саші, зняв із неї туфлі. Щоб не забруднила покривало і не наставила затяжок нелюдськи високими підборами. 
- Треба ж було так напитися, - бурчав він, не помічаючи ажурних візерунків, які малювали його пальці на жіночій стопі. - Диявол! 
Борис відсмикнув руку і швидким кроком залишив кімнату. 

Ледве за щільними шторами з'явився світанок, Борис поспішив у ванну, боячись пропустити пробудження Саші. Із садистською насолодою він уявляв її розпатланою після ночі, розгубленою. Думав про те, як наполягатиме на спільному сніданку і буде до останньої краплі кави свердлити її поглядом. 
Немов інквізитор, що гріє щипці над смолоскипом, Борис наповнив склянку водою з кількома кульками льоду, видавив із блістера на крихітну розетку пігулку знеболювального. Склавши все на столик-піднос, Борис вирушив втілювати свою маленьку помсту.