Читати книгу - "Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути"

змогу зберегти його органолептичні властивості. Можна було б навести ще багато прикладів, які переконливо доводять, що разом з нектаром отруйних рослин бджоли переносять отруйні речовини в мед. Самі ж бджоли щороку живляться цим отруйним медом без усякої шкоди для себе. Ці багатовікові спостереження підтверджуються експериментами на тваринах, у яких установлено, що отруйний мед, який не відрізняється властивостями від звичайного меду, містить речовину, що викликає отруєння. Симптоми, які спостерігаються при отруєнні таким медом, збігаються з описаними понад 2000 років тому Ксенофонтом. Отруйний мед називають також «п'яним» медом, бо в людини, яка поїла його, з'являються запаморочення, нудота, судороги і вона нагадує п'яного.

К. Ш. Шарашідзе (1951) в науково-дослідному санітарному інституті Міністерства охорони здоров'я Грузинської РСР провів серію цікавих біологічних дослідів, у яких він доводить, що отруйні властивості «п'яного» меду залежать від отруйності нектару квітів азалії та рододендрону. Шарашідзе давав морським свинкам «п'яний» мед у різних дозах. Він установив, що від меду в дозі 10 г у морських свинок наставало дрижання нижньої щелепи, блювання, судороги, а від дози в 15 г вони гинули. Контрольні тварини, тобто морські свинки, що діставали нормальний мед, лишались здоровими. В іншій серії дослідів свинкам давали спиртоводну витяжку (після видалення спирту) з квітів азалії та рододендрону і нектар цих квітів. При цьому в тварин спостерігалося отруєння з такими ж симптомами, як і в свинок, що діставали «п'яний» мед.

Дальшими дослідженнями К. Ш. Шарашідзе (1954) встановлено, що «п'яний» мед містить особливий квітковий пилок. Аналітичним методом і біологічними дослідами на тваринах він довів, що пилок і нектар квітів азалії та рододендрону містять токсин, аналогічний до токсину п'яного меду. Внаслідок того, що токсин «п'яного» меду має леткі властивості, при тривалому зберіганні цього меду навіть у звичайних умовах його токсичність значно знижується.

У літературі є вказівки, що мед з нектару таких отрутних рослин, як блекота, наперстянка, олеандр, болиголов тощо, виявився нешкідливим для людей.

Сорти меду

Відомо багато десятків різних сортів бджолиного меду, що відзначаються рядом ознак, серед яких основними є флористична[12], регіональна[13] і технологічна.

За флористичною ознакою, тобто залежно від джерела, з якого бджоли виробили мед, він поділяється на квітковий і падевий. За флористичною ознакою розрізняють монофлерний квітковий мед, перероблений з нектару одного виду найголовніших медоносних рослин (гречка, липа, акація біла, зніт, соняшник, еспарцет, фацелія тощо), і поліфлерний, перероблений з нектару різних медоносів.

Зрозуміло, абсолютно монофлерні сорти меду, тобто зібрані з квітів певного виду рослини, трапляються рідко. Проте на практиці для визначення того чи іншого сорту меду досить, щоб у ньому переважав нектар будь-якої однієї рослини, наприклад, у липовому меду — нектар липи. Незначні домішки нектару інших медоносних рослин не вплинуть на специфічний аромат, колір і смак того чи іншого сорту меду.

Поліфлерні сорти меду за флористичним походженням дістають назву від бджолиних пасовищ (угідь), з квітів яких зібраний нектар був перероблений бджолами на мед. До поліфлерних медів належать: луговий, степовий, лісовий, фруктовий (сади), гірсько-тайговий і т. д.

За регіональною ознакою сорти меду розрізняють за походженням їх з області, республіки, де ростуть медоносні рослини. Так, наприклад, розрізняють сорти меду з лип: далекосхідний липовий, башкирський липовий і т. д.

За технологічною ознакою, тобто за способом одержання (добування) і обробки, розрізняють стільниковий і млинкований (спускний) мед. Стільниковий — це мед, залитий бджолами у шестигранні комірки, запечатані восковими кришечками. Цей мед надходить споживачеві не тільки в природній тарі, айв ідеально чистому вигляді і цілком зрілому стані. Бактеріологічні дослідження показали, що стільниковий мед є стерильним. Млинкований мед виходить при відкачуванні його з стільників на медогонці. Відпускається споживачеві в розфасовці — в банках, склянках і розважується з бочок.

Про якість меду часто судять за його ознаками: вигляд, запах, смак. За кольором, ароматом і смаком можна визначити сорти меду. Розрізняють ясний, середній і темний мед. Багато які сорти меду відрізняються один від одного не тільки основним забарвленням, але й безліччю найрізноманітніших відтінків. Відомі сорти меду зовсім безбарвні — ясні, прозорі, як вода. Якщо поглянути на стільники, наповнені таким медом, (наприклад, з білої акації), то вони здаються порожніми, а скляна банка з таким медом просвічується. Відомий пасічник Рут пише, що про кращий сорт меду звичайно говорять «ясний, як вода», і хоч цей вираз не цілком точний, але він досить підходить для практичних цілей. Проте слід відзначити, що в літературі є дані, згідно з якими мед темного забарвлення містить більше мінеральних солей, переважно заліза, міді, марганцю, і повинен через те вважатися більш цінним для організму, ніж ясний.

Сорт меду визначається також за його ароматичністю. Деякі сорти меду мають винятково ніжний приємний аромат, про який М. В. Гоголь устами пасічника Рудого Панька говорить: «...а меду, і забожусь, кращого не знайдете на хуторах. Уявіть собі, що як внесеш стільник — дух піде по всій кімнаті, збагнути не можна, який: чистий, як сльоза чи кришталь дорогий, що буває в сережках». Поряд з сортами меду, що має чудовий аромат (цитрусовий, акацієвий, липовий тощо), зустрічаються сорти меду з неприємним запахом (тютюновий та ін.).

Більшість сортів натурального меду має чудові смакові властивості, які з стародавніх часів використовувалися в літературі і особливо в фольклорі для порівняння.

Так, наприклад Гомер, почувши промову стародавньогрецького державного діяча Нестора, вигукнув: «Ллється мова з язика, ніби солодкість меду». Мудрий цар Соломон порівнював солодкість любові з солодкістю стільникового меду. Великий драматург Вільям Шекспір уподібнював чудові звуки музики солодкості меду. Чудовий лікар, письменник і лексикограф В. І. Даль у «Толковом словаре великорусского народа» наводить такі прислів'я: «С медом и долото проглотишь», «С медом и ошметок съешь», «Мужик с медом и лапоть съел». Значний і глибокий зміст вклав народ у ці прислів'я.

Із великого числа відомих тепер сортів меду наводимо короткий опис характерних зовнішніх властивостей найбільш поширених сортів його в алфавітному порядку.

Акацієвий (білоакацієвий) мед — належить до одних з найкращих сортів. У рідкому вигляді прозорий, при кристалізації (засахарюванні) стає білим, дрібнозернистим, нагадуючи сніг. Акацієвий мед містить 35,98% глюкози і 40,35% левульози[14]. З нектару, зібраного з 1 га запашних квітів білої акації (Robinia pseudacacia L.), бджоли виробляють 1700 кг меду.

Бджоли роблять мед також із квітів жовтої акації (Caragana arborescens Lam.). Цей мед дуже ясний, але при кристалізації стає салистим, білого кольору, середньої зернистості. Жовтоакацієвий мед належить до найкращих сортів меду. З 1 га квітучої