Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

Тим часом Іварссон відімкнув двері, й вони ввійшли всередину. «Камера тортур» була спеціальним приміщенням, яке слугувало відділу для вивчення, монтажу та копіювання відеозаписів. Окрім великого столу посередині кімнати, тут було обладнано ще три робочих місця. Вікон не було. Стіни прикрашала полиця з відеоматеріалами, дюжина наклеєних аркушиків із фотографіями нальотчиків, які перебувають у розшуку, великий екран на одній із торцевих стін, карта Осло, а також чимало трофеїв, захоплених під час вдалих операцій із затримання бандитів. Приміром, біля дверей висіли дві плетені шапочки з прорізами для очей і рота. Інтер’єр доповнювали сірі комп’ютери, чорні монітори, VHS-і DVD-програвачі та величезна кількість усякої апаратури, призначення якої Харрі не розумів.

— Ну і що вдалося вивудити з цього запису по забійному відділу? — поцікавився Іварссон, падаючи в крісло. Вимовляючи «забійному», він умисне протягнув «ив».

— Дещо, — сказав Харрі, відходячи до полиці з відеокасетами.

— Дещо?

— Не так уже й багато.

— Жаль, ніхто з вас не знайшов часу бути присутніми на доповіді, яку я робив у вересні у приміщенні їдальні. Якщо не помиляюся, там були представники всіх відділів, окрім вашого.

Іварссон був високий на зріст, довгорукий і довгоногий; із-під укладеного красивою хвилею світлого волосся на співбесідника дивились яскраво-блакитні очі. Мужнє обличчя нагадувало обличчя манекенів німецької фірми «Босс»: на ньому все ще виднілися сліди засмаги після тривалого часу, проведеного Іварссоном улітку на тенісному корті, а може, і в солярії фізкультурно-оздоровчого центру. Коротше, Руне Іварссон був прекрасним прикладом поняття «симпатичний мужчина», тим самим підкріплюючи теорію Харрі про взаємозв’язок між зовнішністю та діловими якостями слідчого. Відсутність таланту сищика, однак, з верхом покривалась у нього тонким політичним чуттям і здатністю безпомилково вгадувати, до якого з угруповань в ієрархії Управління поліції вигідніше прилучитися у певний конкретний момент. Окрім того, природжену самовпевненість Іварссона багато хто сприймав як доказ його лідерських якостей. Тим часом згадана самовпевненість ґрунтувалася виключно на тому, що Іварссон, на щастя для себе, зовсім не помічав власної обмеженості. Не доводилося сумніватись, що ця обставина неодмінно сприятиме просуванню по службі й рано чи пізно зробить його начальником Харрі — безпосереднім або непрямим. Узагалі-то Харрі нібито й не доводилося скаржитись, що така посередність завдяки кар’єрному росту виявилася відлученою від слідчої роботи. Однак небезпечність суб’єктів, подібних до Іварссона, якраз і полягає в тому, що вони, як правило, думають, буцімто зобов’язані вникати в усе й керувати діями тих, хто насправді вміє вести розслідування.

— І що ж, ми пропустили щось важливе? — запитав Харрі, проводячи пальцем уздовж ряду касет із написаними від руки наклейками.

— Взагалі-то ні, — уїдливо кинув Іварссон. — Дійсно, кого можуть цікавити такі дрібниці, як розслідування злочинів?!

Харрі вдалося подолати спокусу відповісти, що на ту доповідь він не пішов умисне, прочувши, буцім усе зводиться до похвальби Іварссона, що, відтоді як він вступив на посаду шефа Відділу пограбувань і розбійних нападів, розкриття пограбувань банків зросло із 35 до 50 відсотків. При цьому жодним словом не згадувалося, що призначення це збіглося зі збільшенням чисельності співробітників удвічі, розширенням їх повноважень при виборі методів ведення розслідування, а головне — відділ нарешті позбувся свого найгіршого співробітника — слідчого Руне Іварссона.

— Мене це начебто цікавить, — мовив Харрі. — Розкажи-но, приміром, як вам удалося розплутати ось це. —- Він наполовину витягнув із полиці одну з касет і прочитав уголос напис на наклейці: — «20.11.94, Ощадний банк «НОР», Манглеруд».

Іварссон посміхнувся:

— Із задоволенням. їх ми встановили давнім перевіреним способом. На звалищі в Алнабрю вони перемінили автомобіль, а той, що лишили, підпалили. Однак він згорів не повністю. Ми знайшли рукавички одного з нальотчиків зі слідами ДНК. Потім ми порівняли їх із ДНК тих наших давніх знайомих, кого, після перегляду відеозапису, інформатори назвали як найбільш імовірних учасників пограбування, і дані одного з них збіглися. А позаяк цей ідіот у ході пограбування ще й вистрілив у стелю, йому дали чотири роки. Іще щось цікавить, Холе?

— М-м-м… — Харрі повертів у руках принесену ним касету. — А що це були за сліди ДНК?

— Я ж сказав, ті, що збіглися. — Кутик лівого ока Іварссона нервово смикнувся.

— Прекрасно, але що саме це було? Частинки змертвілої шкіри? А може, ніготь? Кров?

— Хіба це так уже важливо? — Голос Іварссона зробився різким, у ньому явно чулися нотки нетерпіння.

Харрі подумав, що йому, напевно, варто заткнути рота. До чого воювати з вітряками? Люди, подібні до Іварссона, однаково нічого не навчаться.

— Та взагалі-то ні, — почув Харрі власний голос. — Певна річ, якщо не цікавишся такими дрібницями, як розслідування злочинів.

Харрі відчув на собі важкий погляд Іварссона. Від тиші, повислої у спеціальному звуконепроникному приміщенні, закладало вуха. Іварссон розкрив рота, збираючись щось сказати.

— Суглобова волосина.

Чоловіки, як по команді, повернулися до Беате Льонн. Харрі й думати забув про її присутність. Вона ж, переводячи погляд з одного з них на іншого, майже пошепки повторила:

— Суглобова волосина. Це такі волосинки на фалангах пальців… їх називають…

Іварссон відкашлявся:

— Цілком вірно, це була волосина. Однак — хоча, може, й не варто б уточнювати — це була волосина з тильного боку кисті. Хіба не так, Беате? — Не дожидаючи відповіді, він легенько постукав указівним пальцем по склу свого масивного годинника. — Ну, мені час бігти. Приємного вам перегляду.

Не встигли двері за Іварссоном зачинитись, як Беате вихопила у Харрі касету, що її вмить із м’яким дзижчанням проковтнув плеєр.

— Дві волосинки, — сказала дівчина. У лівій рукавичці. З фаланги пальця. І звалище було не в Алнабрю, а в Каріхеуген. А стосовно чотирьох років — усе правильно.

Харрі зі здивуванням подивився на неї:

— Хіба це не було задовго до тебе?

Знизавши плечима, вона натиснула на «плей»:

— Вибач, треба читати звіти.

— Хм, — Харрі спробував уважніше придивитися до співбесідниці, зручніше влаштовуючись у кріслі. — Давай-но глянемо, чи не залишив і цей тип нам чого-небудь на зразок суглобової волосини.

У відику щось тихенько скрипнуло, і Беате вимкнула світло. Поки Харрі розглядав синю заставку, що з’явилася на екрані, він раптом відчув, як у свідомості його