Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

Посмішка у Жені вийшла не надто веселою. І Міла зрозуміла, що відчуває щире співчуття. Вона дуже добре знала, як це важко – займатися тим, до чого душа взагалі не лежить.

-- А із загальною тематикою, залою, ведучими – визначилися? -- не впевнена, що це її справа, все ж таки вирішила запитати Міла.

Їй сподобався Євген. Без зарозумілості і якихось надуманих складнощів у спілкуванні. Поважний та коректний. І при цьому – досить прямий. Йому хотілося допомогти, адже і він сьогодні двічі «не пройшов повз неї».

У відповідь на її запитання гримаса Євгена стала ще сардонічною.

-- Чесно кажучи, питання вирішено лише із залою. Решта... під великим питанням. - Він махнув рукою, а потім розтер обличчя, наче його самі думки про це стомлювали. -- Якби ще мої основні питання вирішувалися самі по собі, щоб я міг займатися святом...

Вона йому так співчувала, правда! Дійсно, зрозуміла, наскільки непросто Жені дається організація цього корпоративу. Особливо тому, що прямих його справ, напевно, на плечах – «мішка три», і їх вирішувати треба не менш терміново, інакше впаде. І все ж серйозне, мабуть: податкова, там, звіти, юристи, плани з реалізації та розвитку ринку. Таке не відкласти. Але це хоч зрозуміле йому і звичне. Там Женя, як риба у воді. А тут -- намагається стати «печерним ангелом», рибою, яка начебто і може ходити на плавцях по землі, але все одно не своє середовище. Немов гори здвинути намагається. А воно пручається і вимотує невідповідністю докладених зусиль та отриманого результату. І задоволення від того, що робить – нуль. І Міла відчула дуже сильне бажання щиро допомогти.

- Слухай, у мене є контакти кількох агенцій. Я бачила, як вони працюють. Гарні, соромно не буде. Недешеві, звісно, зате й не зганьбишся. Можу дати, подзвониш, поговориш. Вони вирішать більшу частину проблем з організацією, якщо домовитеся. Тобі залишиться дрібниці продумати. Якщо хочеш, звичайно, -- під кінець Міла чомусь зніяковіла, раптом вирішивши, що йому може не сподобатися її ініціатива.

Але він, здається, навпаки, підбадьорився, коли зрозумів, що вона пропонує.

- Знаєш, це просто величезна ласка, якщо ти поділишся контактами нормальних аніматорів. Їжу хорошу замовити – не проблема, а ось знайти людей, щоб свято на провінційне весілля не скидалося – це завдання складніше, – посміхнувся Євген, подивившись на неї зі щирою надією.

І Міла усміхнулася спокійніше.

-- Я тобі найкращих аніматорів дам. Тих, кого справді бачила за роботою. Тільки ти не дуже тягни, -- вона почала шукати в телефонній книжці контакти, щоб відправити їх за фото своїх робіт. -- У них ці дні розписані наперед, сам розумієш.

-- Зараз і подзвоню, -- погодився Євген, переглядаючи надіслані нею файли, доки Міла доїдала забутий чизкейк. -- Красно дякую тобі. Навіть не уявляв, що ти мені настільки допомогти можеш, коли випити каву покликав. Хотів просто з красивою дівчиною в компанії пообідати, -- зізнався він з посмішкою, що обеззброювала, змусивши Мілу почервоніти.

-- Та ну, годі, ти зателефонуй їм спочатку, а потім вже дякуй, -- спробувала приховати своє збентеження. Допила капучино. -- Дякую, Женя. І якщо мої роботи вам сподобаються, дзвони. Я чекатиму. – Міла дістала з сумки гаманець, збираючись розплатитися за свою частину.

Але Євген, насупившись, перехопив її руку з гаманцем і похитав головою.

-- Я тебе запросив і кавою почастувати пообіцяв, щоб настрій покращити, то й платити мені, -- тоном, який не допускав дискусій, чітко і виразно вимовив він. А потім раптом усміхнувся навіть якось м'яко. -- А просто так, не через замовлення, зателефонувати можна? - у його очах читався справжній, щирий інтерес.

І питання це, видно, йшло від чистої душі, а не тому, що грав у серцеїда. Але розуміння цього всього не позбавило Мілу від збентеження. Хоч і вдавати, що він її не зацікавив, вона теж не збиралася. Тому, хай і розуміла, що знову почервоніла, все ж трохи нервово кивнула.

-- Можна, -- не дуже твердо дозволила Міла.

І спробувала забрати собі руку, яку він ще стискав пальцями. Торкання було приємним і хвилювало. Але це хвилювання її й турбувало трохи.

Женя не надто заважав. Хоча наостанок стиснув долоню Міли ледь міцніше.

-- Повір мені, я зателефоную дуже скоро. З усіх питань, -- Женя теж піднявся, коли вона встала, проводжаючи.

Мила тільки посміхнулася, не впевнена, що знає, як правильніше відповісти. Їй раптом самій так закортіло, щоб він не лише через замовлення зателефонував! І страшно стало в одночас. Він же простяг руку, ніби питаючи дозволу допомогти Мілі з верхнім одягом. Акуратно притримав її шубу, поки Міла одягалася. І відступив, не порушивши меж ввічливості чи особистого простору. Через те, як вона відреагувала на минулий дотик? Запам'ятав? Чи, в принципі, вирішив дотримуватись нейтральної лінії поведінки?

-- До зустрічі, -- вже відходячи від столу, попрощалася вона.

-- До швидкої, -- з усмішкою відповів Женя, знову сідаючи на своє місце.