Читати книгу - "Диво в чорному будинку, Мілан Угде"

МАТИ: Вони навпіл вже двадцять років.

БАТЬКО: Дворжак їх заварить.

МАТИ: Скільки разів він уже їх зварював?

БАТЬКО: Ключі.

МАТИ: Іване, привези йому нарешті той домкрат, бо я здурію.

ІВАН: Домкрат?

МАТИ: Домкрат, викрутку, головне, аби він припинив цю виставу.

ТЕТЯНА (гукає за зачиненими дверима номер чотири): Золотце.

ІВАН: Я тут, золотко. (Біжить до дверей номер чотири.) Трубний ключ. Їду за ним. (Зачиняє за собою.)

БАТЬКО: Не даси? Гаразд. (Демонстративно кладе лещата на плече.) Дідько. Донедавна були мов пір’їнка. Але ризикну. Пішки, якщо ти на цьому наполягаєш.

МАТИ: Не наполягаю. (Виймає з кишені ключі й кидає їх батькові.) Що стосується тебе, я вже ні на чому не наполягаю.

БАТЬКО: На Нітше[7]? Тоді сміливо наполягай. Це мислитель. Але складно читається. Як на мене, ти його не зрозумієш. (Піднімає лещата, виходить через двері номер чотири й зачиняє їх за собою.)

ДУШАН (заходить через двері номер два): Двері неначе до фортеці. Архітектори мали б урахувати подібну ситуацію.

МАТИ: Не відзивається?

ДУШАН: Сподіваюся, ще жива.

МАТИ: Шарко, ти вбиваєш мене, розумієш? Шарко! І що тепер?

ДУШАН: У нормальній родині викликають слюсаря.

МАТИ: Тато до нього їде. Та ж хіба ми нормальна родина?

БАТЬКО (повертається через двері номер чотири): Іванку, перешкода.

ДУШАН: Спекотно. Дуже шкода.

МАТИ: Душане, говори з татом нормально

ДУШАН: Лише після того, як він зі мною заговорить нормально.

МАТИ: Ти ж його знаєш.

ДУШАН: Гаразд. (Батькові.) Яка перешкода? Як завжди? (Вигукує.) Петю, машинка має бубу. Не заводиться. Допоможи.

БАТЬКО: Який іще Петя?

ДУШАН: Наш. Він у нас вправний. Петю! (Петі.) Ну підходь, не соромся. (Батькові.) Нівроку бахур, правда? (Петі.) Привітайся гарненько: «Привіт, діду». (Батькові.) Ну, як тобі? (Петі.) А тепер, Петю, німецькою: «Grüß Gott»[8]. (Батькові.) Оце так вимова, га?

БАТЬКО: Він уже говорить? У чотири місяці?

ДУШАН (Петі.): Петю, дідо бека. Дай йому «па-па» і додому.

МАТИ: Комедіанти. Обидва.

БАТЬКО: Що каже? Яка купа?

ДУШАН: Велика. Довоєнна. Купа цегли. Почорніла. Як у казці.

БАТЬКО: Що каже?

ДУШАН: Петя? Не розуміє, що тут діється.

БАТЬКО: Значить так, Петю. Деякі люди закручують водопровідні крани зі силою. Домовленості, прохання, щоб цього не робили — усе намарно. Фатальна. Знаєш це: femme fatale. Фатальна жінка. За місяць, за п’ять тижнів знищити прокладки. Щоб їх замінити, я мушу вимкнути воду. В підвалі є засувка на весь будинок. Болт на двадцять два. Диви, тямучий. Усе розуміє.

ДУШАН: Усі розуміють. Привід для недільного терору.

БАТЬКО: Що каже? Ти мені, Іванку, не допоможеш?

ВІТЬКА (виходить із дверей номер два): Допоможе, татку. Підштовхне вас. Гайда, Душане.

ДУШАН: Це якась дурня.

БАТЬКО: Це дрібниця.

ДУШАН: Я з себе блазня не корчитиму.

ВІТЬКА: І знов паштет для канарка.

ДУШАН: Ну добре. Добре. Корчитиму. (Виходить через двері номер чотири.)

БАТЬКО (виходить через двері номер чотири): До речі, мені поснідати в шинку? (Зачиняє за собою.)

МАТИ: Ніяк не помириться.

ВІТЬКА: Душан? Хіба дивом. Сподіваюся, тато про шинок пожартував.

МАТИ: І думати нічого. Вони перепалюють жир і надмірно все приправляють спеціями.

ВІТЬКА: Тоді я приготую.

МАТИ: Сніданок? Цього разу залиш це мені.

ВІТЬКА: Зроблю це залюбки.

МАТИ: Чому ми вдвох ніколи раніше не розмовляли? Пригадую, як ти прийшла до нас уперше: закохана й щаслива. Чому все змінилося?

ВІТЬКА: Ви думали, що я налаштовую Душана проти вас.

МАТИ: А хіба так не було? Він усе робить, зазираючи тобі в очі.

ВІТЬКА: Проте бачить погано. А те, що найважливіше, не бачить зовсім. (Прислухається.) Шарка! Відчинила.

МАТИ: Нічого не чую. Каже щось?

ВІТЬКА: Плаче.

МАТИ: Шарко, май розум. Якщо не припиниш, сама знаєш, де закінчиш. (Через двері номер два чути, як клацнув замок.) Що це було?

ВІТЬКА: Вона знов зачинилася.

МАТИ: Господи Боже.

ВІТЬКА: Матусю, я її приведу. Але попрошу вас про дещо.

МАТИ: Знаю. Щоб я мовчала.

ВІТЬКА виходить через двері номер два і зачиняє за собою.

МАТИ: Ой Боже, Боже мій.

ТЕТЯНА (заходить через двері номер чотири і зачиняє їх): Добрий день, матусю. Сподіваюся, йому там нічого не загрожує.

МАТИ: Петі? Не переймайся. Душан з Іваном також там постійно спали.

ТЕТЯНА: Лежить наче Мауглі.

МАТИ: У наших джунглях. Електрична косарка до нічого, а від бензинової тато відмовляється. Мовляв, продукти згоряння канцерогенні. З ним уже все гаразд?

ТЕТЯНА: Із Петьою? Усе чудово. Звалився. А я наче той персонаж із казки: з тваринки знов на годину перетворилася на людину.

МАТИ: Я би також, Танічко, залюбки звалилася й уже не прокидалася б.

ТЕТЯНА: Через Шарку? А знаєте, що їй потрібно? Когось собі знайти.

МАТИ: Та яке там. Вона фанатично доброчесна.

ТЕТЯНА: Ви ж її в цьому підтримуєте. Я Павелові наставила б роги наступного після весілля дня.

МАТИ: Ти його мало знаєш. Він був іншим. Кохав її.

ТЕТЯНА: І що про це свідчило? Приносив їй квіти? Чи солодощі?

МАТИ: Маєш рацію. Знаків уваги він не виявляв.

ТЕТЯНА: А коли він її востаннє цілував? На вашому місці я тішилася б, що пішов геть.

МАТИ: Але ж вона тепер до смерті буде самотня.

ТЕТЯНА: Пустіть її поміж люди. Там вона і знайде того справжнього.

МАТИ: У п’ятдесят? Танічко, дива не буває.

ТЕТЯНА: Моя бабуся втретє вийшла заміж в шістдесят три. Причому з любові. Але ви не маєте її контролювати. «Як це, Шарінко, що тебе опівночі не було вдома?» Або: «Він був у тебе всю ніч?». Дозвольте їй жити.

МАТИ: Передусім, у неї ще є Маркетка.

ТЕТЯНА: Чотирнадцятирічна панянка. Вона буде щаслива, позбувшись надмірної опіки. А якщо мама отримуватиме задоволення від життя, то й спілкування з Маркеткою стане для неї цікавішим.

ДУШАН (заходить через двері номер чотири, зачиняє їх за собою): Вітаю тебе, красуне братова.

ТЕТЯНА: І я тебе, великий дівере.

МАТИ: Поїхав?

ДУШАН: Можна й так сказати.

МАТИ: Я сподівалася, що ти поїдеш із ним.

ДУШАН: Прогнав мене.

МАТИ: А ти й радий старатися. Нічого не кажи, знаю тебе. Не підеш йому назустріч ані на крок.

ДУШАН: Так, ваша честь. Я — батьковбивця.

ТЕТЯНА: Кому я маю завдячувати таке звертання?

ДУШАН: Сама собі. Маєш дивовижний вигляд.

ТЕТЯНА: Якщо ти вже такий милостивий — може мені дещо поясниш?

ДУШАН: Залежить що.

ТЕТЯНА: Сам знаєш.

ДУШАН: Вибраний розділ з історії сім’ї Помпе? Який саме бажаєш?

МАТИ: Я не слухатиму цього. (Виходить через двері номер чотири, зачиняє їх.)

ТЕТЯНА: Що поганого тобі зробив Іван?