Читати книгу - "Диво в чорному будинку, Мілан Угде"

ІВАН (заходить через двері номер чотири, тримає в руці пелюшку): Він шалено життєздатний. Якби я так проблювався, три дні не жер би. А малий преспокійно наминає далі.

МАТИ: Іванку, скажи йому це.

ІВАН: Міністрові? Мені начхати на нього. (Прямує до дверей номер один.)

МАТИ: Він її знає.

ДУШАН: Кого? Панянку, з якою Павел зраджував Сарі? Я хотів би її побачити.

МАТИ: Приходь на суд.

ДУШАН: Ви судитиметеся?

МАТИ: Ми ж не залишимо йому Маркетку.

ДУШАН: Якщо про неї хтось і дбав, то лише Павел.

МАТИ: Ми доведемо, що далі він цього робити не зможе.

ДУШАН: Сара тим паче.

МАТИ: Вона не гірша за інших матерів. І я востаннє тебе прошу: не називай її Сарою. Я знаю, чому ти це робиш, і забороняю.

ДУШАН: Довірити дитину психічно хворій — просто вбивство.

ІВАН (повертається через двері номер один): Ми засвідчимо, що це він псих. А ще й бабій.

БАТЬКО (визирає з-за дверей номер три): Іванку. Мені здалося, що я тебе чую. Достатньо буде, якщо покажешся. Як довго тебе тут не було? Рік? А де Танічка? Як там Петя?

ІВАН: Усе гаразд. Чудово. Переказують тобі вітання.

БАТЬКО: Слава Богу. Це найважливіше. Здоров’я.

МАТИ: Мусить ламати комедію. Хоч кіл на голові теши, а він далі своє. Годі привертати до себе увагу. Їж.

БАТЬКО (наче щойно зауважив столик зі сніданком): Це дійсність чи фата моргана? А знаєте, як каже німець, коли голодний як вовк? Ich habe einen Wolfshunger[6]. (Виходить через двері номер два.)

МАТИ: Господи, дай мені терпіння. (Кричить.) Куди ти знову йдеш?

БАТЬКО: Я не збираюся тобі нічого пояснювати. По п’ятдесяти літах.

МАТИ: Буде вистава перед їдою? Прошу тебе, не сьогодні.

БАТЬКО: Яка вистава? Збудники хвороб працюють і в неділю. На жаль. (Виходить через двері номер два.)

ТЕТЯНА (поза сценою за дверима номер чотири): Іване!

ІВАН: Уже, золотко. (Біжить до дверей номер чотири.)

ДУШАН: Матінко, це знов та його приятелька?

МАТИ: Чия?

ДУШАН: Маю на увазі мерзотницю, яка йому свідчила при розлученні.

МАТИ: Іванові жодна мерзотниця при розлученні не свідчила.

ДУШАН: Аякже, я навіть знаю, скільки він їй заплатив. І якщо ви знов скористаєтеся її послугами, то Павелові буду свідком я.

МАТИ: Проти власної сестри?

ДУШАН: Проти вас... Наступного вбивства я не допущу.

МАТИ: Якого наступного?

ІВАН (заходить через двері номер чотири, несе пелюшку): Блює як Герлянський гейзер. А жере — як циган марципани. (Виходить через двері номер один.)

МАТИ: Чуєш, Душане? Ми що, когось убили?

БАТЬКО (заходить через двері номер два, сідає за столик зі сніданком): Яке чудове з вигляду. Дякую, Шарко. Як на виставці. (Наливає собі каву, куштує.) На жаль, лише з вигляду. (Підводиться з-за столику.)

МАТИ: Едо, не чіпляйся.

БАТЬКО: Кожна молодиця знає, що сніданок не подають холодним.

МАТИ: Ти сам доклав зусиль, щоб він охолов.

БАТЬКО: Згоден, ваша честь. Я злодій і вбивця. Заслуговую на найвищу міру покарання.

МАТИ: Швендяєшся туди сюди вже дві години.

БАТЬКО: Якщо хочеш позбутися бацили, мусиш десять хвилин намилюватися.

МАТИ: Тираниш єдиних людей, які тебе ще люблять. Але це вже кінець. Від завтра перестаю готувати.

БАТЬКО: Дякувати Богу. Просто диво, що ми до цього дожили. (Виходить через двері номер три.)

МАТИ: Он воно як? Ну підожди. Вітько. (Вітька заходить через двері номер два.) Навіть не думай щось підігрівати. Залишиться без сніданку.

ВІТЬКА: А ви, матусю?

МАТИ: Дякую. Вже пропав апетит.

ВІТЬКА (дуже спокійно збирає на піднос усе, що раніше запропонувала на сніданок. Душанові, який незграбно намагається їй допомагати): Займайся своєю справою. Ти вже говорив із татом?

ДУШАН: Звісно.

ВІТЬКА: Канароводе, не бреши.

ДУШАН: Я сказав йому: «Пробач, батьку. Згрішив я перед тобою і перед Богом». Він просльозився, і ми кинулися один одному в обійми. Згідно з Писанням, він мав би тепер зарізати вгодоване теля.

ВІТЬКА: Отже, ти йому запропонував паштет.

МАТИ: Про який паштет ідеться? У вас був канарок?

ВІТЬКА: Душан вам про все розповість.

ДУШАН: Байки.

МАТИ: Діво Марія, хто зараз зі Шаркою?

ДУШАН: Йосиф. (Забігає в двері номер два.)

МАТИ: Іване! Душане! З нею все гаразд?

ДУШАН (вигукує з дверей номер два): Зачинилася.

МАТИ: Ісусе Христе, де?

ДУШАН: Там, де завжди. (Гримає всередині будинку до дверей.) Саро!

МАТИ: Діво Маріє. Іване!

ІВАН (вбігає через двері номер чотири): Вона була в кухні. Абсолютно спокійна.

МАТИ: У кухні. Посеред начиння. Дякую. Отже, тепер у ванній. Потурбуйся, щоб ми до неї потрапили.

ІВАН: Відмичку. Чуєш? Маєте? Тоді це буде складно.

МАТИ: Господи Боже. Господи Боже.

ІВАН: Дриль. Також немає?

ВІТЬКА: Там стоїть замок безпеки. (Спокійно закінчує прибирати начиння на тацю.) І дай мамі спокій. Молитва допомагає.

ІВАН: Хіба що до неба. А нам треба до ванної.

ВІТЬКА: Якби помолився, може щось і придумав би.

ІВАН: Що?

ВІТЬКА: Як зробити так, аби вона тобі відчинила. (З тацею в руках іде до дверей номер два.)

МАТИ: Це кара, Вітушко.

ВІТЬКА: Не переймайтеся. Вона не завдасть собі шкоди.

МАТИ: Довірилася тобі?

ВІТЬКА: У неї перелякані очі. Але смерті в них немає. (Виходить через двері номер два.)

ДУШАН (кричить за сценою): Саро, дурепо, не роби дурниць і відчини.

ІВАН (зачиняє за Вітькою двері номер два): «Смерті в них немає». Вона тебе також так задовбала?

МАТИ: Я не звикла, Іване, до таких висловів.

ІВАН: Але ж визнай: ти її на дух не переносиш.

МАТИ: Вітьку? Передусім, це вона нас не любить.

ІВАН: Я її бачу наскрізь. Знаю, чого вона хоче. Її б воля, прибрала би нас до рук. Як Душана. Яким він був? Фантастичним. Неперевершеним суддею. А кого вона з нього зробила? Фанатика. Пришелепкуватого борця з ідіотським режимом. Зі судді — комірника.

МАТИ: А після перевороту — міністра.

ІВАН: Поганого. Усім на сміх. А те, що він утратив як правник, уже ніколи не надолужить.

МАТИ: Вона завзята.

ІВАН: Еге ж. Відьма. Тепер я розумію, чому їх колись спалювали.

ДУШАН (кричить углибині будинку): Відчини, Саро, або я виб’ю двері.

МАТИ: Шарко, не мордуй нас.

БАТЬКО (входить через двері номер три, несе поламані настільні лещата): Так, Гедо, тепер уже серйозно: давай їх сюди.

МАТИ: Із Шаркою, Едо, кепські справи.

БАТЬКО: Ключі від автівки.

МАТИ: Ти поїдеш? Куди?

БАТЬКО: На недільні гульки. Куди я ще можу їхати, коли