Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1900-1916), Франко І. Я."

Посіяли трішки - та й страшно:

Чи зійде?.. чи ще присівати?

Та сійте ж! - минає посуха -

Не дурно ж тим хмарам снувати…

Не дурно ж так дощиком пахне…

Он хмара згущається чорна,

Край неба весь скоро обгорне…

От блискавка блисне і грім як не трахне!

Не дурно ж так дощиком пахне!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Та хай би ж ся хмара і дурно пройде,

Нова після неї сильніша прийде:

Не дурно ж по небу тим хмарам снувати…

Не бійтесь, не бійтесь іще присівати!

Ой, як мало, як мало проснулось!

Хай би море скоріш сколихнулось!

Якби зміг да Перуном я зараз же стати,

В одну мить зміг життя б розбудить!

Якби зміг в свої руки всю силу зібрати,

Що в вас сонною й досі лежить -

Одна мить… Я б примусив вас жить!

Я Єремія, син жерця Гількії.

У Анатоті молодість моя

Пройшла, немов рожеві, тихі мрії,-

Незвісний світу, був щасливий я.

Хлопчиною гуляв я по долині,

А потім пас батьківськії стада,

А потім - наче сонний привид, нині

Той час мені короткий вигляда.

Я полюбив святу красу дівочу,

Що винниць батька сво́го стерегла,

І вже єднав дружину парубочу,

Щоб нас до шлюбу в парі провела.

В душі моїй щось грало і світало,

Було в ній щось дорожче над алмаз.

Ще лиш три дні, три дні лише не стало,

І шлюб святий мав нас злучити враз.

О, як тремтіло серце молодеє!

О, як горіли спраглії уста!

Де ти тепер, моя хистка лілеє?

Чий дім тебе держить? Чий сад віта?

Нагадую ті дні, немов було се

Із кимсь чужим, а не зо мною, ні!

Те щастя тихе, мозолясте, босе,

Ох, чом же не судилося мені?

По краю йду. Сади та виногради,

Плідні лани, пасовиська кругом,

І гори, мов рожеві колонади,

Чіпляються довжезним ланцюгом.

Край шляху смокви листям тихо мають,

І тамариски любі пахи ллють,

В пекучім сонці цвіркуни співають,

Йордан шумить, і скелі воду п’ють.

О краю мій, перлино в божій скрині,

Що вибрав бог над всі краї землі

І найулюбленій своїй дитині

Як віно дав, як кріпость на скалі!

Як я люблю тебе, мій рідний краю,

Як я люблю красу твою, твій люд,

Як гаряче молюся і бажаю

Для твого щастя свій віддати труд!

Як радо я життя свого зречуся,

І щастя, і вдоволення, й житла,

Прийму все горе, в муках і скінчуся,

Щоб тільки ти не знав руїни й зла!

Що я? Черв’як, марная порошина.

Життя моє - листок, що ріс і зв’яв.

Коб лиш цвіла й пишалась деревина,

Листок собою дорожити б мав?

Написано р. 1906.

Усе я бистро виджу,

Все оплюю, все збриджу,

Все сквашу, все розстрою,

Всіх гіркістю напою.

Де треба, влізу в душу,

Де схочу, честь нарушу,

На кождого подвір’я

Посію недовір’я,

На кождого підсіння

Положу підозріння -

І все те, все буквально,

Я вчиню так формально,

Спокійно, і прилично,

І вповні методично,

Що все уйду скандалу,

Не нюхну криміналу.

А хто би мав охоту

Назвать мою роботу

Яким поганим словом,

Я судом гоноровим

Йому прикручу роги

І чистий, без тривоги,

Неначе пес за плотом,

Все буду патріотом.

Писано 1906 р.

Я стовп, поставлений на роздорожжю

На прастарих України полях,

Взад і вперед показую я шлях,

А сам ні кроку поступить не можу.

Посварилась сойка з дубом,

А за що - бог знає;

Грозить кігтями і дзюбом,

Верещить і лає.

«Ти сякий-такий, і всякий,

І такого роду,

Не хочу тебе я знати

І твойого плоду.

Думаєш, в тім твоїм плоді

Страх які пожитки?

Досі їла, тепер годі,

Не хочу на збитки!

Я то здавна помічаю,

Що та жолудь підла

Притупля у сойок мозок,

Наближа до бидла.

О, ти їх навмисно плодиш,

Най, мов, сойка лига

І від того отупіє!

Чортівська інтрига!

Ні, не на таку наскочив!

Годі нас морочить -

Відтепер хай плід твій клятий

Хробак в землі точить.

Швидко весь свій рід покличу

І сю жолудь глупу

Позриваємо дочиста

На велику купу,

Порозносимо по лісі,

Не матимем серця,

Позакопуємо в землю,

Щоб і слід затерся!»

Так зробила люта сойка,

Дуб лише хитався,

Шелестів палькатим листям,

Стиха мов сміявся.

А прийшла весна, по лісі

Кільці землю вкрили,

Наче кожда жолудина

Устала з могили.

А за пару літ круг дуба,

Мов діти, здорова

Рвалась весело до сонця

Молода діброва.

___________

Є такі сойки й між