Читати книгу - "Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір"

Такі слова найлегше говорити,

Кому не гірко і не тяжко жити.

Хто ж мусить біль з втішаннями терпіти,

Тому нелегко біль свій оплатити,

Позичивши терпіння в бідака,

Бо мудрі ці слова - то річ така,

Як цукор або жовч - двозначні речі,

Лиш повернути треба їх до речі.

Слова - лише слова! Я не чував,

Щоб серце хто крізь вухо лікував!

Будь ласка, до державних справ візьмімось.

Дож

Турки наближаються до Кіпру великою силою. Отелло, ви краще за інших знаєте засоби оборони острова; і хоч ми маємо там достойного і мужнього намісника, проте громадська думка - повновладна господиня успіху - більшу надію покладає на вас; через те вам доведеться потьмарити сяйво вашого нового щастя цією суворою та бурхливою виправою.

Отелло

Сенатори вельмишановні, звичка -

Це мій тиран; вона мені моє

Криваве й кам’яне вояцьке ложе

На пухову постелю обернула.

Признаюсь вам, що у тяжкій роботі

Знаходжу я для себе радість щиру

І в бій ладен іти на оттоманців.

А через те, схиляючись покірно,

Я вас прошу уклінно влаштувати

Моїй дружині місце проживання,

Призначить їй утримання і почет,

Також усі вигоди, як то личить

Високому походженню її.

Дож

Якщо бажаєте, нехай у батька

Живе вона.

Брабанціо

Ні, я на це не згоден.

Отелло

Я теж.

Дездемона

Я теж; не хочу жити там,

Щоб сердити вітця і дратувати

Присутністю своєю. Ясний доже,

Послухайте моїх прохань уклінних

І підкріпіть своїм поважним словом

Ви простоту мою.

Дож

Чого бажаєте ви, Дездемоно?

Дездемона

Про те, що мавра покохала я

І з ним живу з любові, хай на світ весь

Сурмить моя буремна доля; так,

Скорилось серце доблесті його,

Лице коханого - в його душі...

Я честі й подвигам його відважним

Свою судьбу і серце присвятила;

А через те, синьйори дорогі,

Якщо я тут зостануся сама,

Немов та міль у тихому кутку,

А він рушатиме в похід військовий,

То втрачу все, за що його люблю.

Тяжка мені розлука з милим - тож

Дозвольте їхати мені із ним.

Отелло

Сенатори, благаю, вдовольніть

Її прохання.

Те бачить бог, прошу я не для того,

Щоб жадібну задовольняти пристрасть,

Чи розпаляти кров (бо юний пал

Погас уже в мені), а лиш для того,

Щоб догодити любій Дездемоні.

Та боже вас, синьйори, борони

Подумати, що справу вашу я,

Велику і поважну, занедбаю,

Дружину взявши,- ні! Якщо мені

В розвазі легкокрилий Купідон

Заплющить очі і затьмарить розум

І лінь якщо рішучу спинить руку,

Якщо від любощів вся справа стане,-

Тоді нехай баби з мого шолома

Собі для кухні горщик зроблять. Хай

Ганьба впаде на честь мою і славу!

Дож

Хай буде так, як вирішите ви -

Зостатись їй чи їхать; наша справа

Кричить на гвалт, їй відповідь - поспішність.

1-й сенатор

Вам треба виїхати цеї ж ночі.

Отелло

Сердечно радий!

Дож

Ми ранком о дев’ятій зберемось.

Отелло, ви когось тут залишіть,

Він повноваження вам привезе

І всі папери й свідчення, які

Потрібні будуть вам.

Отелло

Дозвольте, пане,

Щоб офіцера я мого зоставив;

Людина він і чесна, і надійна;

Він привезе мені мою дружину

І все, що ваша світлість побажають

Прислать мені.

Дож

Хай буде так! Я всім

Бажаю на добраніч!

(До Брабанціо)

Мій синьйоре,

Якщо чеснота світла і прекрасна -

Не чорний ваш відважний зять, а красень.

1-й сенатор

Прощайте, мавре! Бережіть дружину!

Брабанціо

Пильнуй її, як маєш, мавре, очі,-

Обдурить і тебе, коли захоче!

Дож, сенатори та слуги виходять.

Отелло

Життям ручусь за вірність Дездемони!

З тобою залишаю, чесний Яго,

Мою дружину і прошу - пристав

Твою жону до неї. Згодом їх

Ти привезеш обох у добрий час.

Ходімо, Дездемоно,- лиш година

Зосталась нам для справ і для кохання.

Ми нині мусим часові коритись!

Отелло й Дездемона виходять.

Родріго

Яго!

Яго

Що скажеш, благородне серце?

Родріго

Як ти гадаєш, що я зараз робитиму?

Яго

Мабуть, підеш до ліжка і заснеш.

Родріго

Я зараз піду і втоплюся.

Яго

Ну, якщо ти це зробиш, то розподобаєшся мені.

Заради чого, дурний ти паничу?

Родріго

Дурний буде жити, коли життя стає для нього мукою; нам приписано вмерти, якщо смерть - наш лікар.

Яго

О ти, нікчемо! Я дивлюся на світ уже чотири рази по сім років; і відтоді, як навчився відрізняти благодіяння від образи, я не зустрічав ніколи ще людини, яка вміла б сама себе шанувати. Ніж вимовити, що я втоплюся від кохання до якоїсь цесарки, я швидше помінявся б своєю людською гідністю з павіаном.

Родріго

Що ж я маю робити? Мені й самому соромно, що я так закохався, але я не маю сили подолати це почуття.

Яго

Сили? Дурниця! Бути таким чи іншим - залежить тільки від нас. Наше тіло - це наш сад, а наша воля - садівник у ньому: чи ми схочемо посадити там кропиву, чи посіяти салату, чи виплекати гісоп, чи виполоти кмин; чи схочемо ми прикрасити цей сад одним видом зілля, чи різними рослинами; чи схочемо занедбати його лінуючись, чи обробляти його ретельно,- е!..