Читати книгу - "Небажаний гість"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«А Ґвен має зовсім інакший вигляд без лижної шапки і надутої зимової куртки», – думає Лорен. Невисокого зросту, тендітна і струнка, її блискуче чорне волосся дивно контрастує з білосніжною шкірою. Райлі вища за подругу, але її світле волосся млявими пасмами спадає на плечі. Поруч із Ґвен вона видається нездоровою.
Ієн не дає Девідові зіскочити з гачка:
– Вам доводилося захищати убивць? – запитує.
Зрештою, бачачи таку завзятість, адвокат мимоволі розпливається в усмішці.
– Так, доводилось, – він розкручує келих, помішуючи напій. – І не раз.
– Ну ж бо, розкажіть нам!
– Не звертайте на нього уваги, – втручається Лорен. – Він дивиться забагато кримінальних серіалів.
– Боюся, у житті все трохи інакше, – відказує адвокат.
– Що ви маєте на увазі? – запитує Лорен, помічаючи, що кутики Девідових губ опустилися.
Той стенає плечима.
– У серіалах правосуддя повсякчас перемагає. У реальному житті це не завжди так.
– Хочете сказати, що ви – як адвокат – надто добре виконуєте свою роботу? – видає Ієн, і всі вибухають реготом.
Лорен бачить, як дві жінки про щось шепочуться, але не може розчути слів. Вони говорять дуже тихо.
– Стараюся, як можу, – каже Девід.
– Як вам це вдається? – питає Лорен. – Як притлумлюєте свою совість, коли… захищаєте когось, знаючи, що, можливо, ця людина вчинила щось жахливе? – І майже одразу поспіхом додає: – Пробачте. Я зовсім не намагаюся вас судити.
Девід Пейлі дивиться вниз, на свій майже порожній келих, і думає, як відповісти. Його запитували про те саме багато разів. Він доволі успішний як адвокат. А як людина – і сам не знає. Його партнери по фірмі вже давно м’яко натякали, щоб чоловік ненадовго взяв відпустку, можливо, поїхав у подорож. Але йому ні з ким подорожувати. У нього більше немає дружини. І хоч, подорожуючи світом, він, безумовно, зможе трохи відволіктися, це не заповнить порожнечі у його душі. Те, що Девід провів добру половину своєї кар’єри, успішно захищаючи убивць, безумовно наклало на нього свій відбиток. Але він має готову відповідь на запитання Лорен. Знає, що сказати. А самому вірити в це не обов’язково.
– Адвокат – це моя робота. Згідно з нашою юридичною системою, кожен вважається невинним, допоки не буде доведено протилежне. Моя робота полягає в тому, щоб представляти інтереси обвинуваченого так добре, як тільки зможу. – А тоді додає: – Якби адвокати могли запросто відмовитися захищати когось через свою бридливість чи за велінням совісті…
Лорен ловить кожнісіньке його слово.
Девід стенає плечима.
– У будь-якому разі без адвокатів система не працюватиме. – Він робить великий ковток. У теорії усе звучить так правильно. – Ми мусимо дивитися на картину загалом, – додає він, не кажучи своїм слухачам, як важко це буває.
Девід усвідомлює, що дві жінки, які сидять на дивані трохи оддалік, тепер спостерігають за ним і дослухаються до розмови. Темноволоса видається йому доволі привабливою. Вона дивиться на нього розумним, оцінювальним поглядом. Він радо поговорив би з нею. Хтозна, може, цими вихідними йому справді вдасться відволіктися.
Ґвен дивиться на адвоката, що сидить біля каміна. Він старший за неї, мабуть, йому десь близько сорока. Коротке темне волосся вже почало вкриватися сивиною на скронях. Приємне обличчя, гарне й добре, і скорботна усмішка, що їй подобається. А ще Ґвен подобається звук його голосу, його тембр: він без зусиль заповнює кімнату, досягаючи кожнісінького закутка – мабуть, звичка, вироблена за роки виступів у суді. Тримається адвокат упевнено й невимушено, що теж невимовно приваблює. Ґвен сучасна молода жінка. Вважає себе феміністкою. От тільки вона ніколи не почувалася на сто відсотків упевненою у собі. Це та риса, якою вона захоплюється в інших, а то навіть і заздрить їм. Їй хочеться бути сильною і незалежною, як Райлі. Ну, якою Райлі була колись. Ґвен зиркає на подругу. Але погляньте, куди це її привело.
Поруч неї Райлі жадібно випиває перший келих вина, ніби воду у спекотний день. Чи шоти у товаристві хлопців. Вона завжди вміла пити. Ґвен же майже не торкнулася свого напою і тепер робить глибокий ковток. Райлі на мить виринає зі свого напівступору і жестом підкликає хлопчину-бармена:
– Можна мені ще один?
– Звісно, – каже той і наливає їй ще.
– Дякую, – відповідає Райлі і випиває келих залпом.
Усі притихли і мовчки спостерігають за нею. Ґвен почувається ніяково. Вона не хоче, щоб Райлі привертала до себе увагу. А ще не хоче, щоб подруга напилася. Ґвен не уявляє, як поведеться п’яна Райлі і що може утнути. Та завжди була весела під градусом, справжня тусівниця, але тепер Ґвен більше не знає, чого від неї очікувати. Цього разу, повернувшись з Афганістану, Райлі дуже змінилася. Іноді вона, здається, занурюється у себе і просто витріщається в порожнечу. А іноді стає дуже дратівливою і навіть трохи агресивною. А ці її постійні нервові прояви: те, як вона весь час щось переминає у руках, чи те, як її очі бігають сюди-туди, – уже починають діяти Ґвен на нерви. Ненароком вона зустрічається поглядом з адвокатом й одразу ж відвертається.
Ґвен уже й так шкодує, що запропонувала цю поїздку. Її машина застрягла в кюветі за кілька миль звідси. У буксирній компанії повідомили, що зможуть витягти її не раніше, ніж вранці. До того часу авто, мабуть, так засипле снігом, що не знати, чи вони його узагалі знайдуть.
Ґвен нахиляється до Райлі і шепоче:
– Може, тобі слід трохи притримати коней?
Дана вислизає з-під ковдри, ляскає Метью по руці, коли той намагається спинити її, і всміхається.
– Нам не завадило б спуститися. Хіба ти не голодний?
– А й справді, – весело погоджується чоловік і теж вибирається з ліжка.
Жінка швидко одягається у просту сукню елегантного крою. Хай що вона носить, їй усе до лиця. Генетика була до неї дуже прихильна, а тепер іще й гроші є, щоб скористатися цими дарами сповна.
Метью добрий і щедрий чоловік, і вона по вуха у нього закохана. Звісно, гроші теж не зайві. Дана часто ловить себе на думці про те, як же їй пощастило і як важко, мабуть, ведеться іншим жінкам, які мусять виходити заміж і ростити дітей, рахуючи кожен цент.
Дана прекрасно усвідомлює, що вони з Метью живуть казковим життям. І не збирається за це вибачатися. Однак вона також не має наміру тицяти когось у це носом. Дана знає, як це хотіти – відчайдушно прагнути – того, чого не можеш отримати. Тим, хто не знає, хто такий Метью, вони видаються ще однією успішною забезпеченою парою. Та родина Метью не просто небідна, вони купаються у грошах.
– Готова? – питає він, коли Дана защіпає останню сережку.
Вона сидить за антикварним туалетним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небажаний гість», після закриття браузера.