Читати книгу - "Порожня труна"

— Продавайте! Негайно продавайте!

Або:

— Купуйте, але перед самим закриттям.

Ось так, ні з того ні з цього, лише тому, що хтось пустив неймовірну чутку, і оборудки розладнувалися, акції падали з жахливою швидкістю. Навіть ренту було зачеплено, вона втратила два пункти. Один за одним біржовики виходили у вестибюль, кусаючи губи, нервово смикаючи себе за вуса, і тремтячими руками занотовували щось у записниках. Одні програвали, інші, щасливіші, | задоволено всміхалися, готові знову вкласти свій виграш, тільки-но їм подадуть знак.

— От бачиш, голубе, цей йолоп уже розорився. Учора він грав на підвищення.

Акції падали, все розвалювалось. Невже вчора були такі дурні, що грали на підвищення?

Лунав галас, подібний до хрипіння, в якому зливалися тисячі нерозбірливих вигуків, які ставали чіткими й збагненними, коли мова заходила про золото, гроші, цінності, коли треба було назвати точну цифру.

— Пропоную мідь за шістдесят п'ять.

— За шістдесят три вісімдесят чотири віддаю сталь.

Пропозиції йшли одна за одною.

Пропонувалися пакети акцій. Це була божевільна гра. Зненацька, коли до закінчення торгів залишалося не більше години, все перемішалося. Поширилася нова чутка.

— Он зібралися банкіри. Що вони надумали, ці лихварі?

І справді: найбагатші фінансисти зібралися докупи і радилися між собою — не інакше як обмірковували якусь підозрілу аферу. Яка ж їхня позиція? На що вони грають, на пониження чи підвищення?

Маневр банкірів уразив біржу, наче удар грому з ясного неба. За п'ять хвилин настала розв'язка.

До пів на другу курс акцій падав, чимало багачів розорилося за якісь дві години, відомі маклери були змушені закрити свої контори, дехто з біржовиків уже намацував у кишені рукоятку револьвера, що мав урятувати їх від безчестя. І тут курс франка раптом пішов угору.

Лише кілька хвилин тому біржа стояла на порозі загального краху і panтом, за мить, ситуація повністю змінилася.

Акції мідних копалень пішли вгору, а золотих — навпаки, впали. Паніка змінилася нестримним ентузіазмом.

— Ну що, голубе? Як вам банки?

Банки купували. Тільки тепер завсідники біржі зрозуміли їхній маневр. Зумисним зниженням ставок вдалося збити біржовиків з пантелику. Замовлення на гармати було вигаданим, поспішний продаж цінних паперів став усього-на-всього засобом зниження ставок.

А банки купували, купували все, поставивши на підвищення, і ті, хто, тільки-но з вигодою продавали, тепер уже купували, користуючись підвищенням курсу, входили в спілку з банками, аби скористатися вигодами їхнього маневру.

В кутку фойє, спершись об колону, стояв і зверхньо посміхався чоловік років під сорок, вдягнений просто, але з бездоганною елегантністю. На біржі його добре знали. Він появлявся тут часто і здавна.

— Це наче гра в карти, — промимрив він. — Чим довше тягнеться, тим більше виграє той, хто задумав її. Я теж виграю.

Йому пощастило розгадати сьогоднішній маневр банкірів; він зумів його передбачити, підготуватися, дочекатися, коли ставки понизяться так, що акції можна буде скупити мало не за безцінок.

— І все ж таки це паскудство! — пробурчав біржовик. — Ніколи не знаєш, багатий ти чи бідний. Минуло п'ять хвилин — ти став мільйонером, минуло ще десять — і тебе відвозять до лікарні.

Позаду нього, притуливши блокнот до стіни, робив записи якийсь чоловік. Він сказав біржовикові:

— А ви скептик, Міньясе.

Елегантний фінансист обернувся.

— О, це ви? Як справи, Жорже?

— Добре, наскільки це можливо, але я чув, що ви сказали, і це мене розсмішило.

— Чому? Ви, без сумніву, виграєте?

Чоловік, який писав і якого біржовик фамільярно назвав Жоржем, відповів, посміхаючись:

— Не виграю і не програю.

— А це ж чому?

— Я нічогісінько не виграв.

— Ви? Що ви кажете!

Міньяс підступив ближче.

— Ви твердите, що сьогодні нічого не виграли. У вашому житті це, мабуть, уперше. Отакої, Жорже, що ж це сталося, що ви не спробували щастя в цій захоплюючій грі?

Молодик згорнув папірець, що тримав у руці, вклав його в портмоне, і посміхаючись, сказав:

— У вас такий здивований вигляд. Це дійсно так, Міньясе, я ні сантима не виграв, і для цього є вагома причина.

— Господи! Та яка ж? Я вже двадцять хвилин у вас допитуюся.

— Зараз поясню, голубе. Розумієте, з учорашнього дня я не маю жодного су, я геть розорився.

І скориставшись замішанням свого співрозмовника, молодик кинув йому:

— Прощайте!

Він загубився у натовпі так швидко, що ошелешений почутою від нього новиною Міньяс не встиг його затримати й розпитати.

Біржовик не довго перебував у збентеженні. Він байдуже знизав плечима, подібно до своїх колег, коли ті дізнаються про банкрутство чи розорення котрогось із своїх приятелів.

— Ну що ж, тим гірше для нього! Ось іде один, хто грав на пониження.

Міньяс, не переймаючись більше долею свого знайомого, який, дуже можливо, цього вечора пустить собі кулю у скроню, відійшов від колони, біля якої простояв від самого початку роботи біржі. Це був гарний чоловік, що носив шикарне модне вбрання: просторий шкіряний плащ, циліндр, збитий на потилицю, золотий монокль, у руці він недбало тримав пречудовий стек із товстої крокодилячої шкіри, прикрашений золотим кільцем. Він пірнув у юрбу, що вже рідшала. Дійшовши до великих сходів біржі, обернувся і кинув погляд на цей ринок фінансів.

— Тут є що робити, — пробурмотів він, — роботи вистачить. Ох і дурні ж вони!

Тоді різко повернувся на каблуках і з саркастичною посмішкою рушив униз сходами, збираючись, очевидно, покинути храм Фортуни. Та ледве він ступив кілька кроків, як був змушений спинитися. Хтось гукав його:

— Міньясе! Егей, Міньясе!

— Ба, це ви? — сказав Міньяс, вітаючись