Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

54. Щодо характеру та ступеня суворості покарання, що його зазнав заявник в силу застосованого Закону, то Суд насамперед зауважує, що цей Закон передбачає автоматичне накладення однакового покарання в разі, якщо в остаточному рішенні визнано, що особа, яка підлягає люстрації, подала неправдиву люстраційну декларацію. Остаточне рішення про це тягне за собою звільнення особи, що підлягає люстрації, з публічної посади, котру вона обіймала, та на 10 років позбавляє її можливості претендувати на зайняття значної кількості публічних посад. Суд відзначає, що моральні якості, які особа, що подала неправдиві відомості в люстраційній декларації, автоматично втрачає, описуються широко: бездоганна особистість, незаплямована репутація, добре ім’я, позитивна думка громадськості, повага до основоположних цінностей. Зобов’язання продемонструвати такі якості є необхідною умовою для того, щоб займатися багатьма видами професійної діяльності, наприклад прокурорською, суддівською та адвокатською. Цей перелік, проте, не є вичерпним, адже Закон містить посилання на інші законодавчі акти, що можуть як попередню умову для зайняття публічної посади вимагати наявності у кандидата вищезгаданих моральних якостей.

55. Справді, того, хто, як буде встановлено, подав неправдиву декларацію, не може бути покарано ні позбавленням свободи, ні штрафом. Однак Суд зауважує, що довготривала заборона на заняття певним видом професійної діяльності (політичної чи юридичної) може справити на особу дуже серйозний вплив, позбавивши її змоги в подальшому працювати за фахом. З огляду на історію Польщі це може бути цілком заслуженим наслідком, однак не міняє оцінки серйозності накладеного покарання. І тому це покарання слід вважати за таке, що принаймні в якійсь частині має каральний та стримувальний характер.

56. Заявник у цій справі, який є політиком, внаслідок того, що в остаточному рішенні його визнано «люстраційним ошуканцем», втратив свій парламентський мандат та можливість висувати свою кандидатуру на виборах упродовж подальших 10 років. У цьому зв’язку Суд ще раз повторює, що мета люстраційного провадження — не запобігати колишнім співробітникам секретних служб комуністичної епохи в отриманні роботи в державних установах чи інших галузях діяльності, важливих для національної безпеки держави, оскільки зізнання в такій співпраці — так звана «ствердна заява» — не тягло за собою якихось негативних наслідків, але покарати тих, хто знехтував обов’язок публічно повідомити про свою колишню співпрацю з цими службами.

57. Суд вважає, що передбачену Законом про люстрацію санкцію, з огляду на її характер і тривалість, треба розглядати як таку, що завдала заявникові шкоди та мала для нього серйозні наслідки.

58. Зваживши різні аспекти справи, Суд відзначає переважання в ній тих, що мають кримінальний підтекст. За таких обставин Суд робить висновок, що обвинувачення, висунуті проти заявника з огляду на характер правопорушення, якщо при цьому брати до уваги й характер та суворість санкцій, становили собою кримінальні обвинувачення за змістом статті 6 Конвенції.

«Доґмох проти Німеччини» (Dogmoch v Germany) (ріш.), 26315/03, 8 вересня 2006 р.

Звертаючись до цієї справи, Суд відзначає, що наказ про накладення арешту на майно (attachment order) кримінальний суд видав у рамках кримінального розслідування справи С. і К., а також двох інших осіб, що, як вважалось, були їхніми спільниками. Проте у рішенні Окружного суду від 8 травня 2000 р. і рішенні Регіонального суду від 16 червня 2000 р. заявника чітко визначено як особу, яку обвинувачують у вчиненні кримінального злочину.

Залишається визначити, чи стосувалися оспорювані рішення «розв’язання питання» про будь-яке з таких обвинувачень. Раніше Суд у зв’язку з цим зважав на те, чи метою такого заходу було засудження або виправдання заявника, а також на те, чи мав оспорюваний захід наслідки для реєстру приводів і судимостей заявника... З погляду Суду, ці міркування доречні й вони застосовні також у цій справі.

Суд зазначає, що наказ про накладення арешту на майно був тимчасовим заходом, застосованим у зв’язку з кримінальним розслідуванням і спрямованим головно на забезпечення позовів, які пізніше могли заявити потерпілі треті особи. Якщо ж таких позовів заявлено не було б, то наказ, окрім іншого, міг надалі забезпечити можливість конфіскації майна. Проте рішення про таку конфіскацію належало б ухвалювати в межах окремого провадження після засудження в кримінальному порядку. Якихось ознак того, що наказ про накладення арешту на майно сам по собі якось вплинув на реєстр приводів і судимостей заявника, немає. За таких обставин Суд вважає, що оспорювані рішення як такі не можна розглядати як «розв’язання питання про кримінальні обвинувачення», висунуті проти заявника, за змістом пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції.

«Юссіла проти Фінляндії» (Jussila v Finland) [GC], 73053/01, 23 листопада 2006р.

29. Ця справа стосується провадження, за результатами якого заявника визнано з огляду на неточності в його податкових деклараціях зобов’язаним сплатити ПДВ та ще 10 відсотків пені...

30. В усталеній практиці Суду сформульовано три критерії, які слід брати до уваги, аналізуючи застосовність кримінального аспекту. Ці критерії, які інколи називають «енґелівськими», востаннє підтверджено у рішенні Великої палати в справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. the United Kingdom)...

32. Суд розглянув, чи в його практиці немає чогось, що свідчило б про інший підхід до фіскальних або податкових справ...

33. У рішенні в справі «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) (№34619/97...) Суд. прямо застосував наведені вище енґелівські критерії. При тому, що було зроблено посилання на суворість фактично призначеного та теоретично можливого покарання (розмір пені сягав 161261 шведських крон (SEK), тобто EUR 17284, і не було більшого розміру пені, аніж в цій справі), але вони були лише окремою, додатковою підставою для кримінальної кваліфікації правопорушення, висновок про яку вже зробили після аналізу характеру правопорушення...

35. Велика палата погоджується з підходом, застосованим у справі «Яношевич», що пропонує докладно аналізувати питання, викладені в судовому рішенні по суті, постановленому після заслуховування аргументів сторін... Таким чином, у практиці поки не з’явилося міцних або переконливих підстав для того, щоб визнати незначну міру покарання — в межах податкового чи іншого провадження — за вирішальний критерій для виведення правопорушення, іншими сторонами кримінального характеру, за межі сфери застосування статті 6.