Читати книгу - "Співучасть у злочині"

вчиненні злочину бере участь декілька осіб, безперечно, стали істотним кроком у напрямі вдосконалення законодавчої техніки. Наявність розгорнутих норм загального характеру істотно полегшує конструювання ознак конкретних складів і сприяє урахуванню всіляких проявів спільних посягань в умисних злочинах. Крім того, такий підхід до визначення співучасті дає можливість однозначності підходу у прийнятті рішень стосовно всіх проявів групової злочинності, що є більш доцільним у теоретичному плані і, безсумнівно, благотворно вплине на практику правозастосування в цілому.

Однак, як свідчить практика протидії організованій злочинності правоохоронними органами, «новий закон, як мінімум, не допоміг практикам у застосуванні інституту співучасті»[34].

Серцевиною визначення поняття співучасті є вказівка на вчинення декількома суб’єктами злочину одного й того самого умисного злочину. Але організована злочинність — не сумарна кількість злочинів, вчинених специфічними суб’єктами злочинності. Стаття 1 Закону України від 30 червня 1993 р. «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» визначає організовану злочинність як сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку із створенням та діяльністю організованих злочинних груп[35].

Організована злочинність — це особливе суспільно небезпечне явище, «Еверест злочинності». В основі виокремлення цього виду злочинності лежать характер і ступінь взаємодії злочинців при здійсненні протиправної діяльності. Вона відбувається на підставі згуртування осіб, розмежування між ними злочинних ролей, ієрархічності системи взаємовідносин[36]. Організованій злочинності притаманні всі основні елементи і взаємозв’язки структури злочинності. Їх наявність є тим очевиднішою, чим вищим є рівень організованості злочинних об’єднань. Але злочинна діяльність виражається не тільки у вчиненні найбільш складних злочинів, що вимагають досить високої злочинної кваліфікації і погодженості дій виконавців.

Злочинна діяльність включає також: 1) створення, організацію, управління, участь в організованих злочинних об’єднаннях та сприяння їх учасникам; 2) підготовку і вчинення злочинних діянь, передбачених Особливою частиною КК, та інші дії з досягнення бажаного злочинного результату; 3) забезпечення плановості у діяльності і стійкості організованих кримінальних структур та їх складових, насамперед керівної ланки; 4) використання корупції для забезпечення імунітету організованих кримінальних структур від соціального та правового контролю, створення сприятливих умов для їх злочинної діяльності; 5) створення системи фізичного, технічного і юридичного захисту організованих кримінальних структур, учасників та членів їх родин; 6) протидія діяльності правоохоронних органів, у першу чергу спецпідрозділів, шляхом: ведення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності у правоохоронних органах, насамперед стосовно спецпідрозділів ГУБОЗ; вчинення тиску, залякування, шантажу щодо учасників кримінального судочинства як із боку організованих кримінальних структур, так і їх корумпованих зв’язків; 7) формування економічного підґрунтя шляхом: встановлення контролю над суб’єктами економічної діяльності; придбання (набуття) права володіння пакетами акцій, майном об’єктів економіки, насамперед державної та комунальної власності; участі в економічній діяльності (легальній та тіньовій); створення власних підприємницьких, фінансових, у тому числі банківських, страхових, охоронних та інших структур; легалізації (відмивання) доходів від організованої злочинної діяльності; дії щодо забезпечення конспірації у діяльності організованих злочинних об’єднань та їх учасників[37].

Суб’єкти організованої злочинності — стійкі злочинні об’єднання із більш-менш високим рівнем організованості; індивіди, які входять до них та займають різне становище у злочинній ієрархії і виконують різні функції; працівники державних органів, що кримінально взаємодіють зі злочинними об’єднаннями.

Діяльність злочинних організацій, як правило, тісно переплетена з легальним підприємництвом, іншою законною діяльністю, що заохочується навіть суспільством, що також створює труднощі у виявленні власне незаконної діяльності таких об’єднань.

Від нижчого рівня злочинності — групової злочинності — злочинність високого рівня організованості відрізняється й тим, що діяльність таких об’єднань людей спрямована на одержання доходів протиправними способами.

Для вищого рівня організованої злочинності характерним є підшукання корупційних зв’язків, що дозволяють розширювати сферу цієї діяльності, а також проникати в економічну, соціальну інфраструктуру.

Традиційні межі правового регулювання співучасті у чинному КК України дозволяють використовувати правові заходи лише в боротьбі з основою організованої злочинності — груповою злочинністю, залишаючи за межами кримінально-правового впливу злочинну діяльність.

Отже, відзначаючи певні позитивні зрушення у зміцненні кримінально-правових підстав протидії організованій злочинності, слід звернути увагу на пропозицію практичних працівників і дослідників про необхідність удосконалення кримінально-правових ознак, що є базою для відповідних заходів щодо учасників організованих структур і, насамперед, осіб, які виконують організаційні функції.

Поряд із наявним визначенням поняття співучасті у злочині в КК України необхідно передбачити норму про співучасть у злочинній діяльності. Щодо розглянутої проблеми інтерес представляє досвід італійського законодавця.

Так, згідно зі ст. 416 КК Італії участь в об’єднанні, передбачена цією нормою, «відрізняється від співучасті у кримінальному правопорушенні. Угода при співучасті стосується здійснення одного чи декількох визначених кримінальних правопорушень. При цьому злочинний зв’язок співучасників припиняє своє існування разом із вчиненням цих діянь. Зв’язок між учасниками об’єднання не вичерпується здійсненням одного чи декількох злочинних діянь. Мета об’єднання — вчинення необмеженої кількості карних правопорушень»[38].

Крім змін, яким піддалося законодавче формулювання поняття співучасті у злочині (ст. 26 КК), у Кримінальному кодексі України 2001 р. принциповим змінам піддалася Загальна частина, що регламентує інші питання співучасті. Більшість норм, що входять до шостого розділу, присвячена спільній злочинній діяльності. Раніше зазначені норми або не були відомими українському законодавству, або зазнали значних змін.

Порівняно з КК УРСР 1960 року новий Кримінальний кодекс конкретизував законодавче визначення співучасників (ст. 27 КК України), докладно врегулював питання їх кримінальної відповідальності (ст. 29 КК України), у тому