Читати книгу - "Маленький Бізон"

З племенем крі у нас в минулому бувало всяк: між нами не раз виникали чвари, і ще недавно ми з ними були на стежці війни.

Прибулі, побачивши наші вагання, поспіхом подали нам знак миру, підіймаючи праву руку з розтуленою долонею — одвічний символ, який означав, що в руці нема зброї.

— Ми теж хочемо миру, — відповіли ми, пустивши в непам'ять давні незгоди.

Обидва вожді зійшли з коней і зустрілися якраз на половині дороги. Обидва почастували один одного тютюном і кожен дав іншому викурити свою люльку. На цьому й скінчилася церемонія, і вожді повернулися до своїх.

Виявилося, що ми зустріли загін крі, який збунтувався проти свого племені. Він відокремився від головного роду на ознаку протесту проти укладеної з канадським урядом мирної угоди на умовах, які порушували права індійців. Ця справа нас дуже стурбувала. Ми ні з ким не хотіли заводити чвари: ні з індійцями, ні з канадцями.

— Які ж тепер у вас наміри? — допитував їх Крокуюча Душа, настрій якого відразу зіпсувався. — Ви що — хочете битися з білими?

— І на думку нам не спадає! — запевняв крі. — Ми не хочемо з ними битися, але й лизати їм чоботи теж не хочемо. Досить з нас приниження! Тепер нас цікавить, що будете робити ви? З вами ми хочемо жити в дружбі.

Крокуюча Душа мав щодо цього деякі сумніви, бо крі признались, що два тижні тому мали сутичку з північною групою чорноногих, але в бою, на щастя, ніхто не загинув. Справу розв'язав Білий Вовк, наш чаклун, який рішуче висловився за мир з крі. Рада наших старшин ухвалила мир. Те, що Білий Вовк радив, завжди було наймудріше. Усіх охопила велика радість, і укладення миру вирішили відзначити спільним бенкетом.

Під час учти один з наших старшин на ім'я Убивця Шістьох, сидів навпроти воїна крі і пильно в нього вдивлявся. Воїна крі звали Коричневий Мокасин. Хоч він і помітив оте зацікавлення, але нічим цього не виявив. На грудях його висіло намисто з бізонячих зубів, і саме в нього Убивця Шістьох вдивлявся, мов зачарований.

Учта наближалася до кінця, і Коричневий Мокасин вже витирав собі рота, коли наш воїн підійшов до нього і запитав, звідки в нього це намисто. Крі прикро засміявся і, торкаючись долонею бізонячих зубів, зухвало відповів:

— Я здобув його.

— Як же ти здобув?

— Чесно.

— Де ж це було?

— На стежці війни.

— Коли саме?

— Три Великі Сонця тому.

— У кого ти його здобув?

Крі відповів сміливо, без вагання:

— Я відібрав його у воїна з племені чорноногих.

— А хто ж його забив?

— Я його вбив у бою.

Убивця Шістьох потер долонею чоло, на яке набігала дедалі глибша зморшка.

— Три Великі Сонця тому… А ми теж тоді забили когось із ваших?

— Звичайно, — кивнув Коричневий Мокасин. — Одного крі і чотирнадцять сіуксів. Вони билися на нашому боці.

Тут Убивця Шістьох шарпнувся і з гарчанням люті кинувся на воїна крі. З цього намиста він упізнав убивцю свого сина. От-от мала спалахнути запекла бійка, але старшинам якось пощастило заспокоїти запальні голови і вгамувати гнів Убивці Шістьох. Досвідчений воїн згодився, що важливіший мир між племенами, ніж його особиста помста, і кінець кінцем подав руку воїну крі. Знову запанував лагідний настрій, і з того часу вже ніщо не ламало нашої дружби.

Крі були такі задоволені щасливим закінченням нашої зустрічі, що стали просити дозволу піти разом з нами до Монтани і там укласти мир з усіма племенами, з якими досі у них були чвари. Ми охоче пристали на це.

Під час цієї подорожі ми не зустріли жодного бізона, отож знову повернулися на південь. Дорогою ми, як посланці миру, відвідали сіуксів, гро-вантрів або гідатсів, шаєнів і загін ворон, який приятелював з нами. Скрізь давні вороги влаштовували воїнам крі добрі зустрічі і готували бенкети. Тільки у сіуксів мало не дійшло до сутички.

Ми приїхали саме в ту хвилину, коли місіонери з допомогою американських солдатів силоміць забирали дітей сіуксів до школи. Це насильство розгнівало їхнього вождя Стоячого Бика. Охоплений гнівом, він хотів розірвати мирні переговори і почати нову війну, вирізавши впень загін крі. Але розважливі старшини почали умовляти його, і спокій відновився, а багатий бенкет та спільні гри остаточно зміцнили дружбу.

Коли наші, разом з воїнами крі, відвідали північну групу ворон, теж виявилися незгоди. Хоча найстаріші в племені приязно привітали людей, які прибули до них, деякі запальні воїни неприхильно дивилися на гостей, і видко було, що вони от-от ладні зчинити колотнечу.

Молодші воїни зразу ж після того, як прибув загін крі, почали воєнний танець і оточили гостей тісним колом, щоб ніхто не міг втекти. Не було ніяких сумнівів щодо їхніх намірів — танцюючи, вони тримали під плащами зброю, ладні щохвилини кинутися на прибулих.

Напевне цей танок скінчився б різаниною, якби не один з наших воїнів — Два Кидьки. Замолоду він був у полоні у ворон і повернувся лише через кілька років. Отож він добре знав їхню мову і тепер з натяків зрозумів, що готується. З небезпекою для життя він кинувся між танцюристів і став палко пояснювати їм необхідність миру між племенами. Два Кидьки соромив