Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

колись потрапити у лещата. Гей, спокійні, досвідчені! Всякі! Ви! Чиї щелепи мов обценьки! Я тихенький, тихенький. Тихіш од трави, Взагалі я дуже тихенький, —

пробував оборонитися від комуністичних посіпак Євген Плужник. Намагався бути тихеньким і Володимир Свидзінський: «Три радості у мене неодіймані: Самотність, труд, мовчання». Або ще:

Загудів трамвай і зник поволі. Я один в провулку мовчазному. Стрягнуть ноги в глибокий порох, Не почує ані друг, ні ворог, Як я наближаюся додому.

Йому вдалося пережити репресії 1930-х років, але на самому початку війни Україну захлиснула нова хвиля репресій.

Я нарахував понад півтисячі знищених письменників, біля сотні їх було розстріляно лише в одному 1937-му. Доля понад трьох сотень письменників, чиї твори були опубліковані з 1900 по 1944 рік, взагалі невідома.

* * *

До цієї антології увійшли твори, які за окремими винятками були невідомі сучасному читачеві. Жоден з прозових творів цієї збірки не перевидавався з 1920—1930-х років. Виняток становлять лише окремі поети, чиї вірші в різний час потрапляли в періодику.

У біографічних довідках я не подаю причин арешту та кримінальної статті, за якою судили письменників, бо всі вони однакові: якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д.

Найпопулярніші часописи подаються абревіатурами («ЛНВ» – «Літературно-Науковий Вісник», «ЧШ» – «Червоний Шлях», «ЖйР» – «Життя й Революція», «С-Г Пролетар» – «Сільськогосподарський Пролетар»), а також назва внз (ІНО – Інститут Народної Освіти).

* * *

Цієї книги б не було, якби не сприяння працівників Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, у стінах якої я почерпнув левину порцію презентованих текстів.

Упорядник висловлює глибоку подяку директорові бібліотеки Мирославу Романюку, завідувачам відділів Юрію Романишину та Костянтину Курилишину, які терпляче виконували усі мої забаганки і примхи.

Ю. Винничук

Павло Коломієць

Народився у 1900 р. в Конотопі в багатодітній родині залізничного кондуктора. По закінченні міського училища працював на заводі, потім пішов добровольцем на фронт, а після революції був у Червоній армії, партизанив. Повернувшись до Конотопа, створює молодіжний загін для боротьби з повстанцями, військами Директорії та білогвардійцями, бере участь у першому з’їзді українського комсомолу, а в 1918-му вступає до партії.

З 1919 р. працює в Києві у центральному бюро зв’язку та інформації при народному комісарі у військових справах України, а в 1920-му стає комісаром кавалерійського полку. Після завершення Першої московсько-української війни очолює в Конотопі відділ народної освіти, редагує газету, стає членом Конотопської Ради робітничих і солдатських депутатів.

Дивовижно, як така людина могла писати настільки проникливі метафоричні поезії. Перші свої спроби П. Коломієць показав Павлові Тичині, потім познайомився з М. Рильським та А. Казкою. З 1926 р. починає друкувати поезії в журналах «Червоний Шлях», «Життя й Революція». У 1930-му видав збірку поезій «Партитура тривоги», до якої ввійшло всього 11 віршів. Друга збірка «Садівник» уже не вийшла.

10.11.1930 р. П. Коломієць застрелився перед арештом.

Стежка
Куди ж побігла ти? Постій! Не слухає. Біжить; І струногон зелений свій Городами дзюрить.