read-books.club » Поезія » Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Том 2"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Том 2" автора Леся Українка. Жанр книги: Поезія / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 61
Перейти на сторінку:
class="p">Так каже наш король: хто з вас Погодиться зо мною,

Той і маєтками, й людьми Владітиме в спокою.

Люд простий має нам платить Податки й десятини,—

А лицар буде вільний пан Своєї батьківщини.

Всяк лицар має з королем Ходити у походи,

За те він матиме собі

І ласку, й надгороди».

Додолу впали корогви,

Весь гурт шотландський панський Враз крикнув: «Згода! хай живе Бдвард, король шотландський!»

Шотландське лицарство здалось, Але один зостався При зброї лицар молодий — Робертом Брюсом звався.

Едварду глянув він в лице,

Мов кинув блискавицю,

Здійняв і кинув ворогам Залізну рукавицю.

Потім остроги дав коню,

Кінь вороненький звився,

Помчав у гори, мов стріла,

В міжгір’ї темнім скрився.

II

Поїхав Роберт по шотландській землі Здіймати народне повстання,

Гонців розіслав він по всій стороні Скликати селян на зібрання.

Коли на широкій долині між гір Зібралась великая рада,

Роберт тоді вийшов до люду й сказав: «Шотландці! вчинилася зрада!

Нема в нас лицарства, нема в нас панів — Вони вже англійські піддані;

Та є ще в країні шотландський народ,

Не звик він носити кайдани!

Повстаньмо ж тепера усі як один,

За діло братерськеє спільне!

Розкуймо на зброю плуги! Що орать,

Коли наше поле не вільне?»

Тут всі зашуміли, мов хвилі морські: «Ходімо, здобудемо волі Або наші голови вільні, буйні Складемо на нашому полі!»

І там, на широкій долині між гір,

Селяни всі табором стали,

Палили багаття вони цілу ніч.

Все ясную зброю кували.

На ранок узброєне військо було;

Кому ж не дісталося зброї,

Тому не забракло сокири, коси Та в грудях одваги міцної.

Те військо не мало ясних корогов,

Ні панцирів срібних коштовних,

На простих селянських щитах не було Девізів гучних красномовних.

У цілого війська девіз був один:

«За волю, за рідну країну!»

Хоч слів тих ніхто на щиті не носив,

Та в серці носив до загину.

І так вони вийшли напроти панів,

Роберт їх провадив до бою;

Ні одного лицаря, окрім його,

Не мали шотландці з собою.

Шотландське лицарство усе перейшло Служити в англійському війську,

Пішло боронити мечем і щитом Корону і владу англійську.

В нещасну годину шотландський народ Кував свою ясную зброю;

У першому бою розбиті були,

Багато лягло головою.

Удруге зійшлися — недоле тяжка!

Знов військо шотландське розбите. Ударили втрете — знов поле кругом Все трупом шотландським укрите.

Міцна була сила потужних панів І ватаги мудрі знайшлися,

Ні в гори завести, ні в нетрі загнать Обачні пани не далися.

Широкі долини, розлогі лани Шість раз були кров’ю политі,

Шість раз пролунав по Шотландії крик: «Шотландці, шотландці розбиті!»

Ні зброї вони, ні своїх корогов Едварду до ніг не зложили,

Та волю й країну свою боронить Не стало селянської сили.

Одні полягли, а другі розійшлись — Пішли своє поле орати.

Без війська, без слави зостався Роберт* Що ж має тепер він почати?

Чи має піти, як шотландські пани, Едвардові зброю віддати,

Зостатись отут в подоланій землі Останнього сорому ждати?

Ні, краще не бачить того і не чуть,

Як гинути буде країна!

«Прощай, моя рідна країно! прости Свого безталанного сина.

Хотів би я вільною бачить тебе,

Але не судилося теє...

Далеко тепер на чужих берегах Поляжу за діло святеє».

Так мовив Роберт і подався він геть На берег убогий ірландський,

Він думав повік не вертатися знов У край безталанний шотландський.

В Ірландію мався прибуть корабель, Що лицарів віз в Палестину,

На ньому од’їхати хтів і Роберт У тую далеку чужину.

Укупі з одважним лицарством бажав Піти у хрестовім поході,

Щоб ділу святому останнім життям І силою стати в пригоді,

III

На безлюдному березі моря Одинока хатина стоїть,

В тій хатині рибальській убогій Збройний лицар самотній сидить.

То Роберт. Він в вікно поглядав, Чи не мріють оті кораблі,

Що везуть хрестоносців одважних На війну до святої землі.

Ні, не видко нічого на морі,

Не біліють вітрила ясні.

Грає вільне широкеє море, Гомонять його хвилі гучні.

Та Робертові сумно дивитись На те море веселе, буйне,

Як згадав він рідну країну, Затремтить його серце сумне.

І Роберт, од вікна одступивши,

Ліг на лаву і погляд підвів На потріскану стелю; на стелі Павутиння павук собі плів,

І знічев’я Роберт задивився На роботу того павука;

Лицар бачив, як прялась помалу Тая нитка тендітна, тонка,

Як павук по тій нитці спускався, Розколихувавсь потім на ній,

Щоб її до стіни причепити,

Далі невід розкинути свій.

Що гойднеться, то нитка й порветься, І додолу павук упаде,

Але зараз же злазить угору І нову собі нитку пряде.

Так шість раз той павук обривався,

І шість раз він на стелю злізав,

Але всьоме таки удержався Й до стіни свою нитку прип’яв.

Тут Роберт раптом скочив на ноги, Ухопив свою зброю до рук,

І гукнув: «Та невже таки лицар Менше має снаги, ніж павук!?»

IV

Ой то ж не сокіл винозір Злетів з гори в долину,—

То прилетів юнак Роберт У рідную країну.

Він на коневі воронім По краю пробігає,

В останній раз шотландський люд До бою він скликає:

«До зброї всі! чи ще живе Міцна одвага ваша?

За волю згинуть ми клялись,

А де ж присяга наша?

Хто волі ще не відцуравсь,

Нехай іде до бою! •

Хто нам’ята про славу й честь,— До зброї! хто за мною?»

Не згас, не згас шотландський дух, Шотландія повстане!

У сьомий раз, як в перший раз, Зібралися селяне.

Король Едвард не сподівавсь Шотландського повстання,

Його лицарство розійшлось Уже на спочивання. .

Зосталась тільки поки що Мала частина війська,

Безпечна й смілива була Залога та англійська.

Все розмовляють вояки,

Які з війни достатки,

Які в Шотландії король Збиратиме податки.

Серед англійських вояків Сидять пани шотландські;

Тепер король їм знов вернув Права й маєтки панські.

Тож завтра кожний з них піде До рідної оселі,—

Чого ж сидять вони такі Смутні та невеселі?

Того, що душу їм гризе І сором, і досада,—

Здається їм, що все кругом Гукає: «Зрада, зрада!..»

Англійські ж лицарі собі Пісень гучних співають,

І так бадьоро на списах їх короговки мають.

«Що дасть нам силу?» Сторінка автографа «Триптих»

Леся Українка. Фото. 1887

Селяни тихо підійшли До війська за горою,

З’явились, наче з-під землі,

І вдарили до бою.

Все зашуміло, загуло,

Мов буря-хуртовина,

Роберт літа на воронім,

1 ... 5 6 7 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Том 2"